Революція в Німеччині та розпад Австро-Угорщини різко змінили політичну ситуацію в Україні. Союзні війська почали покидати її територію. П.Скоропадський, залишившись без їх підтримки, здійснив спробу порозумітись з політичною опозицією, яку представляв УНС. Однак, ці спроби виявились безрезультатними, як і спроби знайти підтримку з боку Антанти. В ніч на 14 листопада у Києві на засіданні УНС була створена Директорія, до складу якої увійшли В.Винниченко, С.Петлюра, Ф.Швець, А.Макаренко, О.Андрієвський. Вона мала на меті організацію збройної боротьби проти гетьманського режиму. Наступного дня Директорія закликала до повстання проти гетьмана і пообіцяла відновити демократичні завоювання УНР. Директорія декларувала вилучення землі у поміщиків без викупу. Окрім того, вона оголосила про свої наміри ліквідувати нетрудові господарства на селі. Але ці заходи сільська біднота розцінювала як недостатньо революційні, оскільки влада залишила в руках заможних селян ділянки площею до 15 дес. землі. Залишились недоторканими і землі промислових підприємств, що належали поміщикам-цукрозаводчикам. Така політика Директорії була обумовлена бажанням хоча б частково зберегти, в умовах розрухи, товарне господарство.
Зрештою, сільська біднота вважала начебто Директорія проводить політику на користь поміщиків і буржуазії, а ті, в свою чергу, стверджували, що нова влада відбиває інтереси тільки сільської бідноти.
Директорія робила декларативні заяви про свою відданість інтересам робітників, її лідери захоплювались демагогією відносно піклування про «трудовий народ», зараховуючи до «ненадійних капіталістичних елементів» адвокатів, лікарів, вчителів та ін. Подібні дії не сприяли стабілізації українського суспільства, а навпаки, тільки посилювали напругу. Дуже швидко виявилось, що від нової влади почала відвертатись переважна більшість спеціалістів, промисловців, чиновників. В державі наростали безладдя і анархія.
Серед членів Директорії не було єдності не тільки в питаннях внутрішньої, а й зовнішньої політики. Так, В.Винниченко намагався знайти шляхи до порозуміння з радянською Росією, а С.Петлюра орієнтувався на Антанту. Отже, політичний курс Директорії мав суперечливий непослідовний характер, що посилювало дестабілізацію українського суспільства.
