29 квітня 1918 р. у Києві на скликаному з ініціативи "Союзу земельних власників" з'їзді українських хліборобів П. Скоропадського проголосили гетьманом України. Центральна Рада була розігнана окупаційними військами. Протягом доби прихильники гетьмана захопили державні установи. У день свого обрання П. Скоропадський звернувся з "Грамотою до всього українського народу" і оприлюднив "Закони про тимчасовий державний устрій України", в основу яких була покладена ідея короткочасної сильної влади. Центральна Рада, Мала Рада, земельні комітети розпускалися, закони Центральної Ради й Тимчасового російського уряду скасовувалися. За Україною закріплювалася нова офіційна назва "Українська держава".
Згідно із Законами про тимчасовий державний устрій України "влада управління належала виключно гетьманові України в межах усієї Української держави". В історико-правовій літературі існують різні точки зору на природу гетьманської влади. Дехто із науковців вважає, що з утворенням Гетьманату в Україні відбувся перехід до президентської республіки. Окремі дослідники стверджують про повернення до монархічної форми правління. Справді, титул "гетьман" асоціюється з квазімонархічними традиціями, пов'язаними з козацькими гетьманами.
Фактично ж "до обрання Сейму" встановлювався тимчасовий диктаторський режим. Гетьману належала вся повнота законодавчої та виконавчої влади. Для періоду гетьманства характерний розвиток інституту державної служби. В основу вимог до держслужбовців були покладені не їхні політичні уподобання, а професійні ознаки. Згідно з гетьманською "Грамотою до всього українського народу" від 29 квітня урядовці, окрім міністрів Центральної Ради і їх заступників, були залишені на посадах. Відповідно до Закону "Про порядок призначення на державну службу" від 25 травня кожен, хто перебув чи вступав на державну службу, а також військові й судді мали приносити "урочисту обітницю" на вірність Українській державі.
