Система влади в Гетьманщині була закладена під час Хмельниччини.
Головою держави був гетьман. Він обирався пожиттєво на козацькій раді загальним, відкритим голосуванням. Гетьман уособлював верховну виконавчу і судову владу, був керівником центрального апарату, головою усіх станів.
Верхівку влади складала генеральна старшина. До її складу входили обозний, суддя, писар, два осавули, хорунжий і бунчужний, підскарбій. Генеральний обозний очолював армату, мав повноваження заступника гетьмана, у разі потреби обіймав посаду наказного. Генеральний суддя вершив суд над державними злочинцями, розглядав апеляції і прохання про помилування, контролював роботу місцевих судів. Генеральний підскарбій відповідав за Військову скарбницю, реформовану у Генеральну скарбову канцелярію. Генеральна старшина формувала при гетьмані дорадчий орган — Раду старшини.
Гетьманщина поєднувала в собі риси республіканського і авторитарного ладу. Вищу владу представляли три органи — ГВР (Генерпдьна Рада), гетьман і рада генеральної старшини.
На різних етапах історичного розвитку співвідношення владних повноважень головних елементів політичної системи Гетьманату — Генеральної ради, старшинської ради, гетьмана та генеральної старшини і полковників — не залишалося незмінним, зазнавало принципових змін. Унаслідок чого політичний режим в одних випадках набував ознак, характерних для авторитарного правління, в інших — олігархічного.
Авторитарний режим встановився у гетьманство Хмельницького, Дорошенка, Ігнатовича, Самойловича та другої половини правління Мазепи. В усіх цих гетьманів, на певних етапах, з'являлися плани заснування власних правлячих династій, заміни авторитарного режиму монархічним спадковим правлінням. Типовими олігархічними режимами було гетьманування Виговського, Юрія Хмельницького, Скоропадського, Полуботка та Апостола.
Політична влада в Гетьманаті за своєю суттю була моноцентричною — центром ухвалення рішень виступав гетьманський уряд і центральні органи управління, яким підпорядковувались усі місцеві структури козацького врядування.
Із запровадженням в Україні 1722-го року Малоросійської колегії розпочалася уніфікація із загальноімперськими зразками норм організації державного життя, функціонування діловодства, впровадження у правове поле російських юридичних кодексів, мобілізації матеріальних ресурсів краю на загальноімперські потреби тощо. Російська влада вчинила спробу де-факто ліквідувати інститути гетьманства і генеральної старшини, підмінити формально виборну полкову адміністрацію призначеними з центру російськими офіцерами, трансформувати судову і фінансові системи.
