Богдан Хмельницький, частина інтелігенції та духовенства ще з 1648 р. зверталися до Московської держави з проханням допомогти Україні в боротьбі з польською шляхтою. 11 жовтня 1653 р. Земський собор у Москві ухвалив прийняти Україну "під високу государеву руку", а 10 січня 1654 р. царські посли прибули до Переяслава.
18 січня відбулася Переяславська рада, яка ухвалила рішення про прийняття протекції царя. Ратифікація договору відбулася в Москві, куди українські посли привезли акредитовані грамоти від гетьмана, "Статті Хмельницького" та низку листів. Основна ідея цих документів - встановлення таких міждержавних відносин між Україною і Москвою, за яких за Україною залишається як внутрішня, так і зовнішня державна самостійність.
Остаточний текст українсько-московського договору, що містив 11 статей, було ухвалено в березні 1654 р., звідси і його назва — "Березневі статті". На думку дослідників, ця угода за формально-правовими ознаками нагадувала акт про встановлення відносин номінальної протекції, але за змістом найімовірніше передбачала створення під верховенством царської династії Романових конфедеративного союзу, спрямованого проти зовнішнього ворога, тобто Польщі: 1) Українська держава зберігала республіканську форму правління на чолі з гетьманом, який довічно обирався на Козацькій раді; 2) незмінними залишалися адміністративно-територіальний устрій, суд і судочинство, фінансова система, незалежна внутрішня політика; 3) підтверджувалися права, вольності та привілеї української шляхти, духовенства та Війська Запорізького, реєстр якого становив 60 тис. осіб; 4) податки в Україні мала збирати українська скарбниця під контролем призначених царем чиновників; певна частина зібраної суми як данина мала передаватися до московської казни; 5) зовнішньополітична діяльність Української держави обмежувалася забороною зносин гетьмана з польським королем та турецьким султаном; 6) Москва отримувала право мати у Києві воєводу разом з невеликою залогою; 7) Московська держава зобов'язувалася надати Україні допомогу у війні проти Польщі тощо.
Договір вже протягом тривалого часу є предметом наукового зацікавлення багатьох істориків, юристів, фахівців з державного права. Переважна більшість їх сходиться на тому, що він був недосконалим, "сирим", дозволяв різні тлумачення сторонами, які його підписали. За словами Д. Дорошенка, "...й Москва, й Україна, кожна по-своєму розуміли суть цих відносин.
