У процесі розгортання національно-визвольних змагань (1648-1657) у середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки було чітко сформульовані фундаментальні основи національної державної ідеї: 1) право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання; 2) незалежність і соборність Української держави; 3) генетичний зв’язок козацької державності з Київською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культури княжої доби. Ці положення і лягли в основу державотворчої діяльності Б. Хмельницького, еволюція світогляду якого пройшла від ідеї козацького автономізму до створення суверенної незалежної держави. Після взяття під контроль значної частини українських земель та ліквідації в них польської адміністрації гостро стало питання про власну національну державність. Потрібно було забезпечити регулювання економічного життя, правопорядок, захист населення та території України. Специфічні засади внутрішньої організації козацької держави сформувалися під впливом двох основних чинників: традицій та звичаїв суспільного життя українців, насамперед Запорозької Січі, яка стала своєрідним зародком новоствореної держави, та складного геополітичного становища, що зумовлювало постійну ситуацію надзвичайного стану в державі.
Функціонування держави виявилося в запровадженні власного територіального поділу, створенні та діяльності органів публічної влади; введенні своєї податкової системи. За часів Хмельниччини територія Української держави простягалася майже на 200 тис. км2 і охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя та Степу. На цих землях проживало понад 3 млн. осіб. В основі адміністративного поділу лежала структура козацького війська. Територія держави поділялася на полки та сотні, що давало змогу в екстремальних умовах згуртувати та мобілізувати народні маси на боротьбу.
Військово-сотенному територіально-адміністративному поділу відповідала система органів публічної влади. Ця система фактично дублювала модель управління Запорозької Січі. Формально основним органом влади була Генеральна рада, яка вирішувала військові, політичні, господарські, правові та інші питання. Проте вона не була постійно діючою, до того ж Б. Хмельницький з метою зміцнення гетьманської влади частіше скликав старшинську раду, до якої незабаром перейшла вся повнота влади в державі.
Українська держава доби Хмельниччини сформувалася на демократії та авторитаризму. На початковій фазі національно-визвольних змагань переважали демократичні засади: функціонування Військової (Генеральної) ради, у якій право голосу мала уся “чернь”, тобто все військо; виборність усіх посадових осіб від сотника до гетьмана; відсутність жорстких міжстанових розмежувань. З часом набирають силу авторитарні начала. Безпосередніми виявами цього процесу були: 1) поступове обмеження впливу “чорних” рад та витіснення їх старшинською радою; 2) зосередження всієї повноти влади в руках гетьмана; 3) домінування командних методів управління в державному житті; 4) встановлення спадкового гетьманату, тенденція до переростання гетьманської влади в монархічну.
Українська держава активно діяла на міжнародній арені, про що свідчать численні дипломатичні контакти з Росією, Туреччиною, Кримським ханством, Молдавією, Валахією, Трансільванією, Швецією та іншими державами.
