Після входження в другій половині XIV ст. південно-західних земель до Литви й утворення Великого князівства Литовського тут ще довго зберігався устрій старого державного удільного ладу. Цей державний удільний лад поступово занепадав. У другій половині XV ст. Велике князівство Литовське очолив великий князь з широкими повноваженнями в питаннях внутрішньої і зовнішньої політики, який правував над розпорядчо-виконавчими органами; призначав і звільняв службових осіб; командував військом; розпоряджався державним майном і коштами; керував міжнародними справами; виконував судові функції тощо. Для виконання владних функцій при господарі поступово сформувався управлінський апарат (дворські): підчаший, крайчий, конюший, дворний, чашник, підкоморій, стольник, кухмістер, мячник, маршалки та хоружі (двірські й земські), канцлери, гетьмани, каштеляни, єпископи, воєводи. З часом з магнатів було сформовано владний орган — раду, яка дістала назву «пани радники».
Наприкінці XV ст. пани радники почали обмежувати владу великого князя. Поряд з радою діяв Сейм — станово-представницька установа. У XVI ст. Сейм Великого князівства Литовського перетворився на законодавчий орган. За його адміністративною реформою, литовсько-руські землі було поділено на ЗО судових повітів і 13 воєводств. Воєвод призначав великий князь. Старост обирала шляхта, а князь затверджував цей вибір.
На українських землях було створено такі воєводства й повіти: Берестейське, Підляське, Київське, Волинське, Брацлавське. Кожен повіт об'єднував кілька волостей. Якраз повіти й волості стали основними адміністративно-територіальними одиницями на українських землях. Низовою адміністративною ланкою були органи самоврядування сільських общин. Їх очолювали отамани або старці й підлеглі їм адміністратори (війтики, сорочники та інші). Головна їхня функція зводилася до своєчасного збирання податків для князівської скарбниці. Шляхта кожного повіту становила окремий військовий відділ під керівництвом повітових хорунжого й маршалка. Ці відділи об'єднувалися в більші військові одиниці - воєводства під орудою воєводи. Головним командувачем війська був великий гетьман.
Відповідно до Магдебурзького права в містах України створювалися адміністративні й судові органи самоврядування. Одним з них був магістрат, який складався з двох колегій — міської ради і лави.
В Польщі найвищими представниками державної влади й управління були: король, королівська рада і Сейм.
Кожне воєводство на чолі з воєводою мало виборний земський суд. У землях і повітах керівництво здійснювали старости.
