За соціальною структурою і правовим статусом населення Київської Русі поділялося на три категорії: феодали, особисто вільна верства, феодально залежне населення.
Найвище місце в суспільній ієрархії посідали Великий князь і численні представники різних відгалужень династії Рюриковичів. Наприкінці Х ст. склалися великокнязівський домен і домени місцевих князів, які стали адміністративними й господарськими центрами феодальних володінь. Княжі воїни, дружинники та місцева знать утворювали клас бояр, яких ще називали княжими мужами. Феодали були пов’язані між собою системою васальних відносин.
На відміну від Західної Європи, де феодальне землеволодіння узалежнювалося службою своєму сюзерену, на Русі бояри, як про це свідчить Поширена редакція Руської Правди, користувалися правом спадкового володіння вотчинами. Боярське успадкування вотчин могло зберігатися навіть із переходом від одного князя до іншого. Бояри в багатьох випадках мали свої військові дружини, брали участь у князівських радах, обіймали вищі посади в князівській адміністрації.
Поряд із великими феодалами виростав клас дрібних феодалів, які отримували жалувані землі без права успадкування, дарування чи продажу. Такі тимчасові власники земель могли жалувані чи інші землі викупити і в такий спосіб стати власниками довічними. Верства бояр не була замкненою кастою. За визначні заслуги перед князем (державою) до неї міг увійти представник нижчих верств або іноземець.
На щабель нижче від бояр стояла міська знать (старці градські, нарочиті мужі), найвизначнішими представниками якої були великі купці (гості), що займалися міжнародною торгівлею, вступали в родинні зв’язки з боярами й домінували в міській політиці. Міська верхівка часто ставала союзником боярства, яке мешкало в містах, у боротьбі проти посилення влади князя. За таких обставин з ХІІ ст. князі змушені були укладати ряд (договір) із вічем.
Із уведенням християнства на Русі почалося формування духовенства, верхівку якого становили митрополит, єпископи, ігумени монастирів. Духовенство ділилося на чорне (монастирське) і біле (мирське). Значну роль відігравало чорне духовенство, серед якого було чимало вихідців із вищих верств населення. Досить часто князі й бояри ставали засновниками монастирів.
