У VII-III ст. до н. е. у степових районах Північного Причорномор'я на території сучасної Південної та Південно-Східної України, а частково і в Криму панували скіфські племена. Вони займали значну територію - від низин Дунаю до гирла Дону і Приазов'я. До VII ст. до н. е. у скіфів складається могутній племінний союз. Відомості про основні племена, які входили у цей союз, дає грецький історик Геродот (V ст. до н. е.). Головним, найчисленнішим племенем, стверджує він, були скіфи царські, які "вважають інших скіфів своїми рабами". Жили вони на лівому березі нижньої течії Дніпра, аж до Азовського моря і нижнього Дону, а також у степовому Криму. На правому березі нижнього Дніпра мешкали скіфи-кочівники. Між Інгулом і Дніпром разом із кочівниками жили скіфи-землероби. У басейні Південного Бугу поблизу грецького міста Ольвії мешкали елліноскіфи. І нарешті, на північ від царських скіфів, швидше за все в межах степової смуги України, жили скіфи-орачі. Геродот вважав скіфів одним народом, проте їх спосіб життя та господарювання свідчить про інше. Водночас у VIІ-VI ст. до н. е. у скіфському суспільстві вже можна виявити ознаки, що свідчать про розклад родового ладу. Із середовища вільних общинників - кочових скотарів і осілих землеробів - виокремилася родоплемінна знать (родові старійшини, племінні вожді та ін.). Як свідчать археологічні дані, дедалі помітнішою ставала майнова диференціація. З'являються у скіфів і раби, яких вони захоплювали під час численних воєн і походів. Щоправда, роль рабської праці у Скіфії була незначною.
На стику У-ІУ ст. до н. е. у Скіфії, як вважає чимало скіфологів, відбувається формування класового суспільства та виникнення рабовласницької держави. Саме у цей час скіфський цар Атей усунув інших царів і узурпував усю владу. Атей прожив довге життя і до 40-х роківIV ст. до н. е. зумів об'єднати під своєю владою майже всю країну від Азовського моря до Дунаю і перетворити Скіфію в могутнє царство.V працях окремих дослідників ця держава називається Великою Скіфією.
Ще в V ст. до н. е. Геродот повідомляв про скіфських багатіїв, най-благороднішими серед яких вважалися ті, котрі володіли "найбільшим майном", і про скіфську бідноту, яка належала до числа людей найнижчого "походження".
Нижню сходинку соціальної ієрархії скіфського суспільства посідали раби. Головне джерело рабства у скіфів - військовий полон, підкорення сусідніх народів. У виробництві рабство не відігравало вирішальної ролі, хоча кількість рабів у скіфів була значною. Як правило, вони використовувалися в домашньому господарстві, для охорони худоби, часто служили товаром у торгівлі з грецькими містами. Скіфське царство може бути віднесене до держав рабовласницького типу. За формою правління воно являло собою один із різновидів рабовласницької монархії.
Главою скіфської держави був цар. Влада була спадковою. Навколо царя функціонував апарат державного управління. Як і в багатьох інших народів, він складався з найближчих родичів правителя та його особистих слуг, переважно військових.
