У середині 30-х pp. керівництво комуністичної партії дійшло висновку щодо необхідності внесення "демократичних" змін до Конституції СРСР 1924 p., а також до конституцій союзних і автономних республік. Уперше це питання було винесено на обговорення у 1935 р. на лютневому Пленумі ЦК ВКЛ(б). У такий спосіб намагалися створити видимість подальшої демократизації державного ладу. Був підготовлений досить демократичний за зовнішніми ознаками проект Основного Закону СРСР, розглянутий на черговому Пленумі ЦК ВКП(б). Проект Конституції було схвалено Президією ЦВК СРСР і винесено на всенародне обговорення. Видимість його активного обговорення створювалася і на території України. У підсумку все звелося до загального схвалення проекту Конституції. В умовах терору 30-х pp. мало хто б насмілився критикувати цей проект. VIII Всесоюзний з'їзд Рад 5 грудня 1936 р. одноголосно ухвалив нову Конституцію СРСР.
Прийняття Конституції Союзу PCP вимагало розроблення нових республіканських конституцій, у тому числі й Конституції УСРР. Підготовка проекту Конституції УСРР нагадувала процес, який вже відбувався на союзному рівні. 13 липня 1936 р. Президія ЦВК УСРР утворила конституційну комісію, до складу якої увійшли: Цетройський, Косіор, Постишев. Затонеький, Любченко, Якір та ін. Наприкінці 1936 р. Президія ЦВК УСРР прийняла проект Конституції, запропонований конституційною комісією, за основу. Після всенародного "обговорення" він був переданий на розгляд Надзвичайного XIV з'їзду Рад УСРР, який відкрився 25 січня 1937 р. 30 січня з'їзд Рад постановив: "проект Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки в редакції, поданій Редакційною комісією, затвердити". Одночасно з'їзд дав доручення ЦВК відповідно до нової Конституції УРСР розробити і затвердити положення про вибори, а також визначити строк виборів до Верховної Ради республіки.
Конституція УРСР 1937 р. майже повністю відбивала союзну Конституцію, відтворювала її принципи, копіювала основні положення. Обидві Конституції мали демагогічний характер і були нібито поза часом і простором. Численні положення Конституції УРСР, як і Конституції СРСР, особливо про права людини, насправді не діяли. Вони мирно співіснували з репресивною машиною, масовими арештами, розстрілами. Основний Закон за формою був демократичним, але повністю відірваним від реального життя.
Конституція УРСР 1937 р. складалася з 146 статей, об'єднаних у 13 розділів.
Розділ 1, присвячений суспільному устрою, був побудований на соціалістичних засадах. Україна визначалась як "соціалістична держава робітників і селян", де політичну владу здійснюють Ради депутатів трудящих.
Особливе значення мав розділ 2, присвячений державному устрою. Згідно зі ст. 13 Конституції "УРСР добровільно об'єдналася з іншими рівноправними Радянськими Соціалістичними Республіками" в союзну державу - СРСР. Найважливішим було положення про те, що "Українська PCP зберігає за собою право виходу з Союзу Радянських Соціалістичних Республік". Проте, як свідчила практика, такі принципи об'єднання, як добровільність та рівність, були лише декларацією, що не відповідала дійсності, а право виходу з СРСР - фікцією. Реально діючими були лише положення Конституції УРСР, де йшлося про те, що "УРСР здійснює державну владу самостійно" тільки поза межами ст. 14 Конституції СРСР, де визначені права і компетенція вищих органів влади й управління СРСР.
Вищим органом державної влади УРСР ставала Верховна Рада, яка обиралася громадянами України строком на чотири роки.
Віднині це був єдиний законодавчий орган УРСР. Інші органи такого права вже не мали, як це було раніше. Відповідно до Конституції Верховна Рада УРСР обирала Президію - колегіальний, постійно діючий орган.
Верховна Рада утворювала також уряд - Раднарком УРСР, який був найвищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади. Він мав право видавати постанови і розпорядження "на основі і на виконання законів СРСР і УРСР, постанов і розпоряджень Ради Народних Комісарів СРСР" і перевіряти їх виконання.
Нова система Рад зовні набувала ознак парламентської системи, але насправді Ради не були самостійною владою в традиційній формі і не мали змоги нею стати, оскільки реальну владу акумулював партійний апарат, що перетворювався у керівний орган тоталітарної держави. Це було відбито у Конституції СРСР 1936 р. і Конституції УРСР 1937 p., які вперше включили положення про комуністичну партію як керівну установу всіх громадських і державних організацій.
До складу Раднаркому УРСР входили голова Раднаркому, його заступники, уповноважені загальносоюзних наркоматів і 14 наркомів УРСР, 10 з яких очолювали союзно-республіканські наркомати і тільки 4 - республіканські (освіти, місцевої промисловості, комунального господарства, соціального забезпечення). Така структура Раднаркому свідчила про дуже сильну централізацію державного управління.
Місцевими органами державної влади в областях, округах, районах, містах і селах України були Ради депутатів трудящих, які "обиралися" населенням відповідних адміністративних одиниць строком на два роки.
Розділи 5 і 6 Конституції присвячувалися органам влади й управління Молдавської АРСР.
У розділі 10 Конституції закріплювалися основні права й обов'язки громадян УРСР. Вони мали право на працю, відпочинок, матеріальне забезпечення в старості. У статті 124 Конституції проголошувалася свобода слова, друку, зборів і мітингів, демонстрацій, тобто йшлося про свободи, які були просто неможливими в умовах тоталітарної системи. У той час, коли провадились незаконні обшуки й арешти, здійснювалися масові репресії, в Конституції урочисто проголошувалася недоторканність особи, житла тощо.
Усе це свідчило про те, що Конституція УРСР, як і Конституція СРСР, не забезпечувала втілення в життя багатьох своїх положень. Реальна практика сталінщини перекреслювала демократичність Конституції УРСР 1937 р.
Не захищала Конституція УРСР і національні права українського народу. Розпочата ще з 20-х років українізація не просто припинилась, вона почала тепер розглядатися Москвою як прояв націоналізму. Наслідками цього стали розгром української науки, культури, знищення українських провідних кадрів. Зазнали утисків і національні меншини.
Суттєво змінилася виборча система. Згідно зі ст. 133 Конституції вибори до Рад депутатів трудящих усіх ступенів провадились на основі "загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні". Проте вибори до державних органів підмінялися процедурою голосування, оскільки у виборчому окрузі балотувався лише один депутат, кандидатура якого висувалася відповідним партійним комітетом.
На відміну від Конституції УСРР 1929 р., де не розглядалися питання, пов'язані з організацією та діяльністю судово-прокурорських органів, Конституція 1937 р. мала спеціальний розділ, присвячений суду та прокуратурі. У Конституції багато говорилося про зміцнення соціалістичної законності, право обвинуваченого на захист, процесуальні гарантії особи. Але практика була зовсім іншою. Виключний порядок судочинства у справах про терористичні акти, діяльність особливої наради при НКВС СРСР, терор і репресії - усе це було несумісним із принципами, проголошеними Конституцією УРСР 1937 р.
