Дипломатична служба Української козацької держави — група посадовців Укр. козац. д-ви 1648—57, які виконували функції спеціалізованої держ. структури, що займалася проведенням зовн. політики. Утворена за традиціями Війська Запорозького і діяла без оформлення у відповідну спец. установу. Управління цією службою здійснювалося старшинською радою (див. Рада генеральної старшини) й гетьманом. Рада розробляла напрями зовн. політики, умови угод і договорів. Гетьман здійснював практичне кер-во зносинами з ін. країнами: приймав і відправляв іноз. посольства та вів з ними переговори, інструктував укр. послів і заслуховував їхні звіти, брав участь у виробленні найважливіших дипломатичних актів і підписував їх. Поточну роботу виконувала Генеральна військова канцелярія, писарі якої готували відповідну документацію.
Упродовж 1648 зусилля дипломатичної служби Укр. козац. д-ви спрямовувалися на збереження військ.-політ. союзу з Кримським ханством, пошук порозуміння з Османською імперією, залучення правителів Рос. д-ви й Трансільванського князівства до боротьби за корону в Речі Посполитій. 1649—53 осн. увага приділялася досягненню визнання з боку Польщі й ін. країн незалежності Укр. козац. д-ви, запобіганню створення антиукр. коаліції, пошуку надійного протектора (див. Протекторат). Протягом 1654—57 служба займалася формуванням антипольс. союзу д-в, нейтралізацією політики Польщі й Криму, возз’єднанням зх.-укр. регіону з козац. Україною, захистом внутр. суверенітету від посягань царського уряду. Важливою сферою діяльності дипломатів 1648—57 був збір різноманітної інформації про характер міжнар. відносин, внутр.-політ. становище потенційних союзників і противників, їхню військ. потужність тощо.
На основі козац. традицій склався власний церемоніал прийому іноз. гінців, посланців і послів, ведення з ними переговорів та організації безпеки їхнього пересування теренами д-ви, постачання для них і конвою продовольства й фуражу. Форма прийому (як правило, в Чигирині) залежала від рангу (гонець, посланець, посол) особи, яка приїжджала з візитом, політ. статусу того, хто її посилав, і важливості покладеної на неї дипломатичної місії. Участь гетьмана в зустрічі посольств практикувалася рідко; цю функцію виконував хтось із ген. старшин чи полковників. Чл. посольств отримували помешкання неподалік від місця проживання Б.Хмельницького, їх брали на утримання скарбниці. Існували відмінності в ритуалах аудієнцій для послів різних країн, що зумовлювалося врахуванням традицій їхньої дипломатичної служби та політ. цілями укр. уряду. Секретні питання обговорювалися лише гетьманом наодинці з послом в окремій кімнаті. Прикметними рисами етикету були інтенсивність переговорного процесу та його швидке завершення.
