У Київській Русі панував обвинувально-змагальний процес, що характеризувався активною участю у ньому осіб, заінтересованих у вирішенні тих чи інших конфліктів. Суд виконував функції посередника в судовому процесі, що пояснювалося недостатньою розвинутістю державного механізму. Однак у справах про злочини, які безпосередньо зачіпали інтереси пануючого класу, використовувалися форми розшукового (слідчого) процесу. Князі та їхні прибічники самостійно здійснювали розслідування і самі ж судили таких злочинців. Елементи розшукового процесу використовували і церковники під час розгляду справ про злочини проти релігії і церкви. В обвинувально-змагальному процесі сторони називалися «позивач» і «відповідач». Особливо активну роль у процесі відігравав позивач, за заявою якого, як правило, починалося судочинство.
Судова система Русі пройшла тривалий період формування від общинно-вічових до державних судів. В цілому ж судівництво давньокиївської держави було слабо розвинене, про що свідчать: невіддільність судової влади від адміністративної, непостійний, тимчасовий склад судів, відсутність централізованої, єдиної системи судових органів. Загалом всі суди Русі можна об'єднати в три групи: державні, приватні та церковні.
I. Державні (публічні) суди:
1. Князівський (княжий) суд здійснював сам князь як верховний суддя або його урядовці чи спеціально призначені судці - посадники, тисяцькі тіуни, метальники, ябедники, вірники, волостителі. Княжий суд здійснювався за умови, що одна зі сторін належала до феодального стану. Хоча в окремих випадках могли позиватися до нього міщани, смерди і навіть закупи. Судова розправа відбувалася на княжому дворі (в столиці і на місцях) або на території державних установ.
2. Вічовий суд розглядав на народних зборах (віче) найважливіші справи, що стосувалися общини (перерозподіл землі, межові спори, вбивства, крадіжки) та держави (організація ополчення).
3. Громадський суд (народний) здійснювався вервним старостою та старцями, судними мужами, добрими людьми. Він розглядав всі цивільні і карні справи, брав участь у провадженні досудового слідства.
II. Приватні суди, або інакше - панські, домініальні, проводили феодали - землевласники (бояри, дружинники, урядовці) над своїми залежними людьми - холопами, челяддю і частково закупами та рядовичами.
III. Церковні (духовні) суди існували в єпископствах і підлягали єпископам та очолювалися ними. Юрисдикція церковного суду охоплювала духовенство та їхні родини, церковну прислугу (їхні правопорушення як проти релігії, так цивільні та карні), а також всіх християн-віруючих, справами яких опікувалася церква (віра, подружжя). Здійснювалися суди при монастирях і керувалися церковними установами та "Номоканоном" (візантійським канонічним правом).
В цілому ж, судова система Київської Русі, незважаючи на іі нерозвиненість, задовольняла потреби тогочасного суспільства і відповідала його розвиткові.
