Великий князь. Їм міг бути тільки член родини. Компетенція та влада князя були необмежені і залежали від його авторитету та реальної сили, на яку він спирався. Перш за все князь був воєначальником, йому належала ініціатива походів і їхня організація. Князь очолював адміністрацію і суд. Він повинен був "володеть и судить". Він мав право приймати нові закони, змінювати старі.
Боярська рада, а спочатку — рада дружини князя, була невід'ємною частиною княжої управи. Радитися з дружиною, а пізніше — з боярами, було моральним обов'язком князя.
Віче являло собою орган влади, який зберігся з часів родоплемінного ладу. З ростом влади князя віча завмирають і лише тоді, коли влада київських князів занепадає, знову прокидаються. Здебільшого князі визнавали за вічем право обрання, затвердження або відмови. Обраний населенням князь мусив укласти з вічем "ряд". Зміст таких "рядів" до нас не дійшов. Треба гадати, що то був договір князя з вічем, де вказувалися обов'язки князя перед населенням.
Віче в Київській Русі не набуло таких форм, як в Новгороді чи Пскові. Воно не мало визначеної компетенції, порядку скликання. Іноді віче скликав князь, частіше воно збиралося без його волі. Участь в вічах брали голови родин.
Органи управління. Чітко визначених органів управління в Київській Русі не було. Довгий час існувала десятинна система (тисяцькі, соцькі, десятники), яка збереглася від військової демократії і виконувала адміністративні, фінансові і інші функції. З часом її витісняє двірцево-вотчинна система управління. Органом самоуправління була верв — сільська територіальна община. Місцева адміністрація існувала за рахунок підлеглого населення.
