На прикладі з визначенням самодостатності української літератури неважко переконатися в зв'язках літературознавства з історичною наукою, яка подібним же чином відвойовувала право самої України на її власну історію. Але на цю проблему слід дивитися ширше і глибше. Літературні ідеї, як відомо, в’яжуться з історичними процесами, або випереджаючи їх, або йдучи з ними в ногу.
Не менш тісними й органічними слід вважати зв’язки літературознавства з філософією. Вона була фактично праматір'ю науки про літературу, і коли в античні часи народжувався найвідоміший у Європі літературознавчий твір Арістотеля «Поетика», то його тривалий час цілком справедливо вважали не інакше як дитям філософії. В наступні епохи, коли літературознавство дедалі виразніше формувалось як самостійна наука, його зв'язки з філософією ніяк не поривались, а ще більше поглиблювались. Звичайно, естетика — теж наука, й окрема наука. Але без літературознавства (ширше кажучи — без мистецтвознавства) вона немислима. Отже, літературознавство пов’язане також і з естетикою, яка, будучи самостійною наукою, все ж вважається частиною філософії. Провести між ними остаточні межі — заняття не лише невдячне, а й методологічно хибне. В гуманітарному циклі всі науки взаємопов’язані, бо мають спільний корінь — душу людини і світ, в якому вона живе.
Літературознавство перебуває в нерозривному зв’язку з фольклористикою і мовознавством (лінгвістикою). Перші елементи літературознавства спостерігаються ще у фольклорі: в легендах і переказах про особливості слова та пісні, в казках про чаклунів, які володіють особливим (цілющим, наприклад) словом, у думах про кобзарів і поетів, що звалися в народі перебендями і могли з допомогою слова викликати тугу чи радість, сльози чи усміх. У се це — первісні форми літературознавства, і дослідник літератури у своїх міркуваннях завжди їх тримає в пам'яті та спирається на них.
Перспективним є зв’язок теорії літератури з психологією, бо психологія забезпечує літературознавців дослідницькими підходами, що дають змогу розв’язати ті проблеми, які не розв’язуються з допомогою традиційних філологічних методів. Психологія сприяє науковому осмисленні таких важливих теоретико-літературних категорій як «художній талант», «художнє мислення». За допомогою психологічних підходів розроблено нові принципи аналізу естетичної впливовості художнього тексту. Психологія сприяла становленню одного з дослідницьких напрямів у літературознавстві – рецептивної поетики.