- склад; - цезура;
- наголос; - альтернанс;
- стопа; - альтернований ритм;
- розмір; - рима;
- клаузула; - римування;
- анакруза; - строфа.
Склад – найкоротший відрізок усного мовлення, що утворюється одним поштовхом видихуваного повітря; фрагмент звучання, у якому один звук домінує над іншим. Склад може бути відкритим–закритим, прикритим– неприкритим, наголошеним–ненаголошеним (довгим–коротким у деяких мовах), складається з одного чи кількох звуків.
Наголос – виділення одного чи кількох складів у слові посиленням гучності і протяжнішою вимовою. Наголос буває граматичний (власне словесний, зумовлений традицією), ритмічний (інколи не співпадає з граматичним, але підпорядковується ритмоладу), логічним (виділяє слово в реченні).
Стопа – одиниця віршової міри, що становить собою стійке поєднання двох чи кількох складів із постійним ритмічним наголосом.
Клаузула – заключний відтинок віршового рядка, починаючи від останнього наголосу: окситонна –U, парокситонна U–, дактилічна – UU, гіпердактилічна –UUU.
Анакруза – ненаголошені склади до першого наголосу в рядку: нульова, односкладова, двоскладова.
Цезура – пауза в середині рядка, яка ділить його на 2–3 відтинки: медіана (велика) – ділить рядок пополам; мала (відтинає коротку фразу); подвійна (двічі ділить рядок); ліпометрична (при каталектиці); гіперметрична (за гіперкаталектики); метрична (за акаталектики). (Цезура в силабо-тоніці з’являється за умови наявності в рядку ≥ 4 двоскладових стоп, ≥ 3 трискладових стоп, тобто якщо є мінімум 8–9 складів у рядку).
Альтернанс – правила чергування рим у канонічних строфах (сонетах, секстинах, октавах, терцинах тощо).
Альтернований ритм – правила чергування стоп у рядку: основних із високими або низькими (спондеями, пірихіями тощо).
Рима – суголосся в середині чи в кінці віршового рядка.
Римування – спосіб (схема) розташування рим у строфі.
Строфа – фонічно завершена віршова сполука, яка об’єднує кілька рядків за певним типом римування, є інтонаційно, ритміко-синтаксично і змістово завершеною, повторюється в поетичному творі, відмежовуючись помітною паузою, а на письмі – пробілом.
Спираючись на ритмотвірні чинники, роблять аналіз вірша, а узагальнюючи їх, роблять висновок про тип версифікаційної системи, за якою створений вірш.
