Принципи тонічного віршування сформувалися у народній творчості. Тонічна система базується на ритмі наголосів, наголос є ритмічною одиницею. Народно-акцентний вірш. Це нерівноскладовий вірш. Основні його ознаки:
1) ритм вірша визначається силою вимови наголошених складів;
2) кожен рядок становить закінчену синтагму;
3) рядки римуються, рима підсилює ритміку вірша:
Елементи акцентної тонічності є в приказках, прислів'ях, загадках. Наприклад: "Козацькому роду нема переводу"
Тонічна система віршування — система віршування, яка ґрунтується на сумірності наголосів у віршорядках, а також на їх варіативній рівномірності — впорядкованій і невпорядкованій. Кількість наголосів визначає розмір віршорядка: він може бути 2-, 3- і т.д.-наголошеним. Найчастіше спостерігається 3- та 4-наголошені рядки. Ненаголошені та напівнаголошені слова виконують лише допоміжну й варіативну роль у витворенні тонічного розміру. А в пісенній, фольклорній тонші додаються ще й суто музичні наголоси. Незважаючи на закоріненість української літературної тоніки у власний питомий грунт ,теоретичне її осмислення ще недостатнє. Російський учений М.Гаспаров називає 4 щаблі переходу від силабо-тонічного до суто тонічного віршування: 1) силабо-тонічний віршорядок — обсяг міжіктових інтервалів постійний (у ямбі та хореї — 1 склад, у трискладових розмірах — 2 склади); 2) дольник— обсяг міжіктових інтервалів коливається в діапазоні двох варіантів (1-2 склади); 3) тактовик — обсяг міжіктових інтервалів коливається в межах трьох варіантів (1-2-3 склади); 4) акцентовик — обсяг міжіктових інтервалів коливається необмежено і на слух не сприймається. Суто тонічне віршування починається "за порогом тактовика" і вимірюється вже "не кількістю стоп (і, відповідно, кількістю сильних місць, іктів), а кількістю слів (і, відповідно, наголосів). Цей досить зручний для арифметичних обрахунків підхід водночас ігнорує індивідуальні особливості творів, надто ж тих, що їх "надиктувала" авторам певна мелодія, а також тих, де, залежно від манери декламування, емфатичні наголоси, подібно до мелодійних акцентів у пісенній тоніці, переважують словесні. Прихильники музичної, та декламаційної концепцій тонічного віршування шукали інших критеріїв його ідентифікації — графічних (В.Маяковський), тактометричних (А.Квятковський), пісенних. Дослідники ритміки фольклорної пісні найдрібнішою одиницею тонічного віршування називають "півстих, або "музикальну стопу" (І.Франко, О.Востоков). Перший термін більш акцентує на словесному компоненті пісні, другий — на мелодійному. Є ще термін з виразною танцювальною семантикою — "коліно".
