У силабічній системі віршування ритмічною одиницею є склад. Ця система прийшла на зміну античному (метричному) віршуванню. М. Ґаспаров вважає, що силабіка виникла до метричної системи. В основу системи покладена рівна кількість складів у рядках Найчастіше було 13, рідше — 11 складів. Силабічна система основана на чергуванні рівноскладових рядків. У силабічному вірші була цезура, рима, два постійні наголоси — перед цезурою і в кінці рядка на передостанньому складі. Два постійні наголоси, цезура і рима утворювали стійкий ритм. Римування в силабічних віршах здебільшого паралельне, переважає жіноча рима, строфи зазвичай дворядкові. У багатьох творах тексти не діляться на строфи. Силабічне віршування притаманне поезії, яка базується на мові з постійним наголосом. Постійний наголос характерний для французької, польської, чеської, турецької, сербської, вірменської та ін. мов. У французькій мові наголос на останньому, у польській — на передостанньому складах, у чеській та угорській — на першому.
Силабічна система набула популярності у Франції, Італії, Англії ніс в XI—XII ст. Вона використана у "Пісні про Роланда", творах провансальських трубадурів, ірландських сагах, в іспанській та португальській поезії. У XVI ст. з'явилась у Польщі. Наприкінці XVI ст. силабічні вірші писав український пост Г. Смотрицький ("Хроніка Андрія Римші", 1581 р.)
Силабічне віршування було неприродним для української і російської мов, наголоси яких рухомі. В Україні ця система віршування затрималася, бо процес ритмізації українського вірша був сильнішим, ніж у Росії. По-друге, український силабічний вірш зв'язаний з народними піснями, зокрема коломийками, рядки яких найчастіше були рівноскладовими. До речі "Пісня про Стефана-вогводу" з чеської граматики Яна Благослава є силабічною. Силабічні вірші зустрічалися в українській поезії В XIX ст.
7
