В українській літературі реалізм утвердився в першій половині XIX ст., цей реалізм має назву просвітительський. У творчості І. Котляревського поєдналися риси класицизму, просвітительського реалізму й сентименталізму. У творчості Г. Квітки-Основ'яненка просвітительський реалізм поєднується з класицизмом. На перший план вийшли "низькі" жанри — бурлескна поема, байка, народно-соціально-побутова драма, народна повість та оповідання. Чи не найбільш оперативним і дійовим жанром просвітительського реалізму була байка з різновидами байка-казка, байка-приказка ("Могильні родини", "Грішник" Є. Гребінки, "Лікар і здоров'я", "Дві пташки в клітці" П. Гулака-Артемовського), байка-новела, байка-побрехенька ("Підбрехач", "Солдацький натрет" Г. Квітки-Основ'яненка). У драмах І. Котляревського "Наталка Полтавка" і "Москаль-чарівник" поєднані сентиментальні та реалістичні риси, у комедії Г. Квітки-Основ'яненка "Шельменко-денщик" — класицистичні і реалістичні. Таке поєднання різних стильових систем спостерігається і в прозі, яка сформувалася після драматургії, зокрема у творах Г. Квітки-Основ'яненка. У гумористично-бурлескних творах поєдналися класицистична і просвітительська естетика ("Мертвецький Великдень", "От тобі і скарб", "Супліка до пана іздателя"). Посилення реалістичного напряму в українській літературі пов'язане з творчістю Т. Шевченка, Марка Вовчка, І.С. Нечуя-Левицького, А. Свидницького, Панаса Мирного, Івана Карпенка-Карого, М. Кропивницького та ін..
59.