Мова автора – це мова розповіді й опису, прямої храктеристики, авторських відступів, а також це мова ліричного героя ( в її особливостях, інтонаціях, емоційному забарвленні виразно виступає образ автора, виявляється його ставлення до дійсності).
Мова автора характеризується індивідуальним стилем, який виявляється в особливостях манери автора, особливостях використання ним лексики народної мови, своєрідності образних висловів, синтаксичної будови речень. Все це становить творчу своєрідність.
Мова письменника зумовлена і розвитком літературної мови і особливостями стилів, характерних для літературних напрямів, для тих чи інших літературних шкіл.
Мова персонажів – є важливим засобом типізації та індивідуалізації, тобто характеристики героїв. Людям різних епох, соціального стану, місцевості, віку і т.д. властиві певні особливості. Вони виявляються і в складі лексики, і у фразеологічних зворотах, і у характері інтонації, і у вимові слів, звуків і т.п. (наприклад: І.Котляревський “Наталка Полтавка”). Індивідуалізація мови стосується і епічних, і драматичних творів. Письменник намагається знайти в мові різних людей характерні для них риси і художньо це відтворити. У зв,язку з цим важливу роль відіграють у художніх творах діалоги, внутрішні монологи. Кожен персонаж твору характеризується також і особливостями своєї лексики, а саме: загальнонародними словами, діалектизмами, професіоналізмами, характерними фразеологічними зворотами, улюбленими висловами, приказками тощо.
