Художні твори збагачують нас знаннями про світ. Художньо змодельовані явища стають предметом наших роздумів. Про пізнавальну роль мистецтва може йти мова там, де є справжні художні відкриття. У художніх творах осмислюються найскладніші проблеми минулого і сучасності, розкриваються моральний стан суспільства, свідоме й підсвідоме в мотивах і вчинках персонажів. Поеми Гомера "Іліада" і "Одіссея" є скарбницею мудрості давніх греків. Вони дають яскраве уявлення про політичні, економічні, родинні відносини, побут, виховання в Давній Греції.
Література ґрунтується на гуманістичних принципах, стверджує вічні загальнолюдські цінності; цим вона і є близькою і вкрай необхідною людям. Письменники у різних за жанрами творах показують різні верстви населення, розкривають талант простої людини, оспівують людей праці, прищеплюють інтерес до власної історії, любов до рідної землі, батьків, до близьких, до ближнього, до братніх народів... Література підтримує людей у тяжкі миті життя, надихає на подвиги заради інших, додає сили у доланні життєвих негараздів, вказує шлях до розв'язання важливих проблем. Цим вона і цінна для кожної нації.
Катарсис (від давногрецької — очищення) — поняття, що вживалося в античній філософії, медицині, естетиці й набуло чимало тлумачень.Давньогрецький мислитель Арістотель зв'язав його з трагедією як літературним жанром. Трагедія викликає гнів, страх, співчуття, і цим змушує глядача відчувати духовне переживання, тим самим виховуючи людину і очищуючи її душу. У сучасній філософії катарсис трактується як особлива, найвища форма трагізму, коли втілення конфлікту та емоція потрясіння, що його супроводжує, не пригнічують своєю безвихідністю, а «очищують» і «просвітлюють» глядача чи читача.
Більшість мистецтвознавців розглядає катарсис в етичному аспекті, виповненому естетичним смислом, коли читач страждає разом із літературними персонажами. У поезії реалізується через градацію, напружену динаміку ліричного сюжету, завершувану "вибухоподібною" кінцівкою, пуантом, що має здебільшого стисле, подеколи афористичне формулювання. Такий принцип властивий переважній більшості поезій Є.Плужника, О.Близька, Ліни Костенко та ін.
Художня культура, мистецтво є вічною цінністю зі своєю позитивною енергетикою і спрямованістю на духовне становлення і зростання особистості (це доводили ще філософи й митці давніх часів), що формує її творчий досвід, індивідуальність, дозволяє поринути в емоційно-чуттєву сферу іншої людини, завдяки чому – зрозуміти її, адже ставлення до іншого як до самого себе спонукає людину до творення Добра, вилучає з серця Любов - вічну цінність – і спрямовує її на вдосконалення світу.
