Більшість дослідників розглядали творчість І. Некрашевича як предтечу нової української літератури (певно, через розмовну мову творів) і як визначний внесок у розробку гумористично-сатиричних творів. Імовірнішим є те, що І. Некрашевич був людиною старої культури, репрезентованої Київською академією, культури, що за його життя відмирала (звідси й мотиви самотності та нерозуміння в його творах). Народну мову він використовував спорадично, згідно з приписами академічних поетик — дія передачі мови народних персонажів чи в приватному листуванні. Був репрезентантом конкретного суспільного прошарку, типового для тогочасної України — мав високу освіту, але жив серед низів, не зливаючись з ними, але й відійшовши від культури високої, через те й творив літературу «низового» бароко.
Значення І. Некраніевича для історії української літератури полягає не в тому, що він був видатним поетом (один із перших дослідників його, В. Перетц, писав, що той «не створив нічого видатного»), а в тому, що його творчість в силу обставин виявилася найбільш збереженою й дослідженою, відтак через неї можна вивчати явища «низової» літератури. Водночас у більшості сучасних праць твори І. Некрашевича розглядаються як взірцеві сатирично-гумористичні періоду становлення нової української літератури.
