Ідейно-художній зміст драми підпорядкований ідеї патріотизму, пройнятий вірою в майбутнє України, 3 ряду монологів глядач і читач довідуються про хід війни та її переможний кінець, про повернення Богдана Хмельницького до Києва, його урочисту зустріч. Перемоги Богдана Хмельницького пояснюються в драмі як прояв Божої милості. Таке трактування історичних подій — данина традиціям шкільної драми. Автор драми «Милість Божа», йдучи в руслі передових ідей свого часу, прагне протиставити Богдана Хмельницького як захисника інтересів широких народних мас не тільки польській шляхті, а й старшині, яка по закінченню визвольної війни 1648—-1654 рр відійшла від народу і прагнула визискувати його. Цей мотив звучав особливо актуально, оскільки в час написання і вистави твору становище трудящих мас значно погіршало. Загалом драма «Милість Божа» правильно відбивала настрої українського народу XVIII ст., у чому її особлива цінність.
Художньою метою драми є інтерпретація визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького як вияву божої ласки над Україною, відтак же й відвернення спроб критичного підходу до наслідків Хмельниччини. Історичні події не зображуються, але використовуються як тло для розгортання повчального сюжету. Поряд із персонажами, що мають історичних прототипів (Богдан Хмельницький, Кошовий, Козаки), вводяться образ Писаря, можливо, навіяний образом писаря Зорки з літопису Самійла Величка, персоніфікований образ України, а також алегоричні персонажі: Вість, Смотрініє Божіє.
Важливу сюжетну й композиційну роль виконує хор. Він сповіщає про майбутні випробування (дія 1), втішає скорботну Україну (дія 3), прославляє гетьмана-переможця (дія 5). Таким чином, хор компенсує статичність драми, доповнюючи її відображенням подій, відсутніх у сюжеті, та надає сюжетові морально-етичної інтерпретації.
Мораліте має п’ять дій, які виявляють закріплену поетиками композиційні елементи драми: пролог, протасис, епітасис, катастасис або катастрофа. Дія перша починається монологом Богдана Хмельницького. Він перелічує кривди, що їх зазнала Україна, пов’язуючи їх із польським пануванням. Герой дивується терплячості свого народу, обурюється його апатичністю, порівнюваною з летаргічним сном.
Пригадуючи переможну боротьбу козацтва з татарами, турками й німцями, герой порівнює їх із лютими левами, тиграми й вепрями. Поляки ж на їхньому тлі виглядають лякливими зайцями: «От зайцов ли станем втікати?» Монолог Хмельницького завершується закликом до помсти за всі кривди, що їх зазнав український народ, у формулюванні якого використовуються елементи фольклору. Дія друга також розпочинається монологом головного героя. Хмельницький виголошує промову до козаків на Січі. У ній нагадується про неоціненні послуги, якими Річ Посполита зобов’язана козакам: походи на Туреччину, перемоги під Трапезонтом, Синопом, вирішальна роль у битві під Хотином. Хмельницький звинувачує поляків у невдячності й формулює головні закиди, які виступають політичною підставою до початку війни: гноблення українців і утиски православної віри. Закликові Хмельницького до боротьби надається фольклорної форми завдяки використанню народних фразеологізмів (нахилити під ноги, тягти в один гуж). На сцені з’являються Козаки, послані разом із польським військом для придушення козацького повстання. Вони наводять деталі з історії походу на Січ коронного гетьмана Миколи Потоцького, що завершився поразкою 26 травня 1848 р. біля Корсуня: перехід реєстрових козаків на бік Хмельницького. Хмельницький мотивує вчинок козаків тим, що поляки порушили свої зобов’язання перед Богом: шанувати православну віру й шанувати людську гідність козаків. З’являється Вісник і сповіщає про наближення польського війська.
Третя дія має цілком алегоричний характер. В монолозі-молитві України розробляється мотив минущости долі, на підставі чого застерігається від імовірних лих, які спадуть на український народ у разі перемоги ворогів. Вводиться вже усталена в історичній свідомості на час написання драми паралель між визвольною боротьбою під проводом Богдана Хмельницького й виходом народу Ізраїля, очолюваного Мойсеєм, із єгипетської неволі.
На сцені з’являється Вість, котра втішає Україну, описуючи переможний похід Хмельницького на поляків. Розповідається про перемоги під Жовтими Водами, під Корсунем, про взяття Бару, битву під Пилявцями, облогу Львова, похід на Замостя. Кордон України простягається аж до Висли. Ім’я Хмельницького так лякає ворогів, що їм вчувається наближення козацького війська в подиху вітрів. Вість обіцяє швидке повернення Хмельницького в Україну: Завершується дія співом Хору, який висловлює подяку Богові за допомогу й тим самим стверджує ідею опіки над козацьким військом Божого Провидіння.
Дія четверта зображує тріумфальний в’їзд Хмельницького до Києва. Спершу подана подячна молитва Хмельницького, насичена постійними стилістичними зворотами біблійного походження та прямими цитатами з псалмів і молитов. Потім наводяться декламації чотирьох київських школярів, промова Писаря і відповідь Хмельницького. У кожній із цих композиційних частин варіюється думка про вирішальну роль Божої опіки в перемогах Хмельницького, котрі винагородили його самозречення й беззастережне служіння Церкві та українському народові. Сам Хмельницький напучує присутніх:
П’ята дія повертає глядачів до драматургічної структури 3 дії. В її основі лежить діялог України й Смотрінія Божого. Україна радіє з перемоги, алегорично зображуючи її як заміну постового вбрання на весільне, втихомирення північних вітрів і приліт зимородків, відступ зими й прихід весни, зміну темряви на світло, ночі на день
45.
