Одним із культурних і політичних явищ доби Бароко була полемічна література, яка мала на меті протистояти покатоличенню українців після Люблінської унії 1569 та Брестської унії 1596 років. Представники єзуїтського ордену виконували своє завдання будь-якими засобами: читали проповіді, проводили диспути, на яких ганьбили православ’я, лютеранство, кальвінізм та інші релігії, поширені в Литві. Вони писали спеціальні твори, переконували шляхту в недосконалості православної віри, засновували школи, в яких навчали молодь зневажати будь-яку віру, крім католицької. Іновірці зазнавали всіляких утисків, були зневажені у багатьох правах. Від принижень і кривд православних вірян не захищали навіть укази польських королів, якими гарантувалась українцям свобода їхньої віри.
Полемічна література кінця XVI – поч. XVII ст. як явище бароко. Полеміку щодо правовірності католицької або православної християнської віри започаткував польський єзуїт Петро Скарга, який у 1577 році видав трактат «Про єдність Божої церкви під одним пастирем і про грецьке відступлення від тої єдності». В цій праці викладено повну програму оновлення української церкви та її об’єднання з католицькою під рукою Папи Римського. Це було сприйнято як нав’язування като- лицизму і як засіб ополячення українського народу, адже переважно панство окатоличувалося і ополячувалося. Загострилася полеміка між православними і католиками з приводу введення 1582 року Григоріан- ського календаря на зміну юліанському. Насамперед виступив проти цього перший ректор Острозької академії Герасим Смотрицький
Полемічну літературу слід розглядати як акт боротьби з римо- католицькою експансією (проти наслідків унії 1569 та 1596 рр.). Зазначимо, що кінець XVI – поч. XVII ст. характеризується зверненням письменників до естетики бароко (Герасим Смотрицький, Мелетій Смотрицький, Іван Вишенський, Касіян Сакович, Захарія Копистенський та ін.). У стильовому ключі твори полемічної літератури є зразком раннього українського бароко. Популярними були такі жанри, як трактат, послання, монолог- інвектива (звинувачення). Національно-визвольний пафос полемічної літератури з її повагою до народного життя сприяв утвердженню позицій простої мови, якою і написана більшість творів українських полемістів.
