Політично-суспільні умови розвитку української літератури другої половини XVI - XVII ст.

У другій половині XVII ст. український вплив позначив­ся в друкарстві, навіть у дрібних деталях. Так, у Москві в друкованих книжках спершу нумерація була на аркушах, і тільки потім, під впливом українських книгарів стали ну­мерувати кожну сторінку; так само далі стали відривати в друкованих книжках слово від слова, а до того їх було дру­ковано вкупі, навіть знак переносу слів (дефіс) запозичи­ли у нас. Заголовок книжки в Москві любили ставити з кінця, і тільки під нашим впливом вже друкували ці заго­ловки з початку книжки. Українці багато зробили і для нової московської літера­тури. На чолі цієї літератури стояв українець Ф. Прокопович. Так званий класицизм в московську літературу був за­несений з України. Також українці в XVII—XVIII ст. роз­несли по Московщині свої драматичні твори і заснували театри. Так, українці ставили свої п'єси і утворили шкіль­ні театри в Казані, Тобольську, Новгороді, Смоленську. Навіть поряд із зросійщенням у XVIII ст. український вплив на Москву не зменшився. Вплив цей у XVIII ст. позначився на всім державнім житті. Українці заклали в Москві Слов'яно-греко-латинську академію на зразок своєї в Києві, і вчителів у цю московську академію протягом усього XVIII ст. набирали з українців. Про український вплив на Москву професор П.А.Безсонов писав: "Пришельцы (малороссы) заняли здесь самьіе видные й влиятельные места, от иерархов до управлення консисторий, ... от воспитателей семьи царской до насто-ятелей монастырей, до ректоров, префектов й учителей йми же прозктированых школ..." Українська держава в кінці XVIII ст. впала перед насту­пом краще мілітарне і економічно зорганізованої Москов­ської держави, але все те, що український народ створив за недовгий час своєї державності, не пропало, а залиши­лось у спадщину наступним поколінням Як і раніше, у XVIІ ст. на розвиток віршованої літератури впливали шкільні курси поетики, загальна освіта, зв’язки з країнами західної Європи тощо. Всі підручники з поетики мали теоретичну й практичну частини, де містилися вимоги, поради, настанови щодо писання віршів. На практичних заняттях розбиралося, що таке поетичні роди, жанри, складалися й аналізувалися епіграми акровірші, різні “ фігуральні” вірші тощо. Як захоплення західноєвропейським Бароко в Україну прийшло модне “куйозне” віршування. Першим теоретиком такого віршування став Іван Величковський, який у передмові до своєї збірки “Млеко…” написав, що за прикладом іноземних поетів, турбуючись про ораторське й поетичне мистецтво свого народу, намислив передати рідною мовою деякі найважливіші поетичні зразки, але не перекладаючи їх з чужої мови, а “власною працею моєю нові, схожі на іноземні складаючи, а в деяких випадках і придумуючи нові способи, які іншою мовою неможливо й висловити ”. Варто нагадати, що українська поезія XVIІ- XVІІІ ст. була позначена впливом європейського Бароко. Назва його з італійської мови – химерний, дивний. Це напрям у мистецтві, який прийшов на зміну Відродженню. Для Бароко властива мінливість, ускладнена форма, поєднання світських і релігійних образів та мотивів, вживання контрастів, алегорії, складних метафор. Поети класичного Бароко послуговувалися пишним стилем, ідеальними формами, абстрактними поняттями. Основними групами віршової літератури в XVIІ – поч. XVIІІ ст. були: твори на історичну й публіцистичну тематику, любовна лірика, духовна лірика або вірші релігійного й моралізаторського змісту.