Однією з центральних тем у творчості латиномовних поетів була драматична тема батьківщини, сучасного її стану, автори висловлювали тривогу і стурбованість її майбутнім. Такі мотиви звучать у творах Станіслава Оріховського, Миколи Гусовського, Адама Чагаровського та інших поетів. Поети прагнули латинською і польською мовами розповісти про свій народ і про українську землю. Довгий час українські та західноєвропейські вчені зараховували всю латиномовну творчість до католицьких цінностей і відносили виключно до польської літератури, а тому й заперечували проникнення Гуманізму й Ренесансу в межі православного східнослов’янського світу, забуваючи, що українські вчені не опосередковано через польську вченість засвоювали провідні загальноєвропейські ідеї, а самі були частиною загальноєвропейської ренесансної інтелігенції. Наприклад, Павло Русин закликав у поезіях віддаватися науці, творити в ім’я правди, істини і добра, а Микола Гусовський як автор латино мовної поеми «Пісня про зубра» (1523) виступив натхненним співцем Русі, всієї Слов’янщини, її природи, краси й мужності її народів, що ведуть постійну боротьбу за свою незалежність. У той час стало загальною тенденцією цікавитись історичним минулим свого народу. Паралелі, зіставлення з античною історією, її образами у творчості латиномовних поетів подавали українську історію у зв’язках і співвідношеннях з іншими народами, а значить – на рівні світового контексту. Таким чином, латино мовні і польськомовні поети активно пропагували гуманістичну ідеологію, збагачували літературно-художнє життя України ідеями, мотивами, жанрами, образами античної літератури, підносили культ розуму.