Давня українська літ-ра охоплює вісім століть (11-18 ст.) із тисячолітньої історії вітчизняного письменства. Давня українська література XІ-XVIII ст. – початковий і найтриваліший період розвитку нашого письменства, його фундамент, на якому пізніше розвинеться нова українська література. Відлік літературного часу починається з XІ ст., оскільки найстаріший рукопис Остромирового євангелія датований 1056- 1057 рр. Більшість літературознавців вважають, що літературні пам’ятки як зразки не лише висловлювання певної думки, а й оформлені за певними мистецькими канонами твори, з’являються з Х ст. Важливо зрозуміти, що стародавня українська література має особ- ливості, без урахування яких неможливо зрозуміти ні окремих творів, ні розвитку літературного процесу.
Давня українська література – це література 10-18 ст, поділяється на культурно-історичні епохи:
1.Середньовіччя – 10-15ст.
2. Ренесанс – 16ст.
3.Бароко – 17 ст.
Вивчення д. укр. літ. почал. у 19 ст. і відразу постало питання нац. Приналежності літератури. Спадщиною укр.. народу є все те, що було створене на території суч. України її автохтонним населенням від найдавніших часів до сучасного періоду. Ця спадщина вплинула на формування подільшої літератури укр., рос. І білор. Народів. До наших днів дійшло два види пам'яток давньоруської літератури: перекладні та оригінальні. Із прийняттям християнства, будівництвом храмів і запровадженням шкільної освіти зростає попит на християнську церковну літературу, богослужебні книги, що й обумовило виникнення перекладної літератури (біблійні книги, апокрифи, «житія», патерики й ін.). Перекладна література приходила на Русь головним чином із Візантії. Процес перенесення, «вживления» чужоземних пам'яток сприяв не тільки культурному збагаченню наших предків, засвоєнню ними філософського, культурного, морально-етичного досвіду інших народів, а й стимулював розвиток оригінальної творчості.
