Види мовної діяльності та їх особливості.
У психології розрізняють два основних види мовлення: зовнішню і внутрішню.
Зовнішня мова містить усну (діалогічну і монологічну) та письмову. Діалог - це безпосереднє спілкування двох і більше осіб.
Діалогічна мова - це мова підтримувана; співрозмовник ставить у ході її уточнюючі питання, подаючи репліки, може допомогти закінчити думку (або переорієнтувати її). Різновидом діалогічного спілкування є бесіда, при якій діалог має тематичну спрямованість.
Монологічне мовлення - тривале, послідовне, зв'язний виклад системи думок, системи знань однією людиною. Вона також розвивається в процесі спілкування, але характер спілкування тут інший: монолог неперервні, тому активне, експресивно-мімічне і жестової вплив надає виступаючий. У монологічного мовлення, в порівнянні з діалогічної, найбільш істотно змінюється смислова сторона. Монологічне мовлення - зв'язкова, контекстна. Її зміст повинен, перш за все, задовольняти вимоги послідовності і доказовості у викладі. Інша умова, нерозривно пов'язане з першим, - граматично правильна побудова речень.
Монолог не терпить неправильного побудови фраз. Він пред'являє ряд вимог до темпу і звучанню мови.
Змістовна сторона монологу повинна поєднуватися з виразною. Виразність ж створюється як мовними засобами (вміння вжити слово, словосполучення,синтаксичну конструкцію, які найбільш точно передають задум говорить), так і немовних комунікативними засобами (інтонацією, системою пауз, розчленуванням вимови якогось слова чи кількох слів, які виконують в усному мовленні функцію своєрідного підкреслення, мімікою і жестикуляцією).
Письмо являє собою різновид монологічного мовлення. Вона більш розгорнуто, ніж усна монологічна мова. Це обумовлено тим, що письмова мова передбачає відсутність зворотного зв'язку зі співрозмовником. Крім того, письмова мова не має ніяких додаткових засобів впливу на сприймаючого, крім самих слів, їх порядку та організують пропозицію знаків пунктуації.
