Початок конституційному процесу поклала 16 липня 1990 р. Декларація про державний суверенітет України. Закріплені в ній принципи суверенності, народовладдя, недоторканності території республіки, розподілу властей, рівності громадян, гарантування їх прав і свобод мали конституційний характер.
Ось чому величезного значення набув закон про заснування посади Президента, прийнятий Верховною Радою 5 липня 1991 р. На цю посаду, як зрозуміло, претендував «свій», тобто голова парламенту. Та приймаючи цей закон, депутати тоді не здогадувалися, що готують собі гідного суперника у започаткованому двома тижнями раніше конституційному марафоні.
Восени 1993 р. конституційний процес остаточно загальмувався. Діючою залишалася Конституція УРСР 1978 р., до якої було внесено понад дві сотні поправок.
Другий етап конституційного процесу розпочався після виборів Президента і нового складу Верховної Ради. У вересні 1994 р. почала діяти нова конституційна комісія, утворена за принципом представництва двох гілок влади. Спів головами комісії були затверджені Президент України Л. Кучма і Голова Верховної Ради О. Мороз.
І все-таки 18 травня 1995 р. парламент прийняв закон «Про державну владу й місцеве самоврядування». Згідно з ним Президент ставав одноосібним главою уряду, склад якого він мав формувати сам, без узгоджень і затверджень Верховною Радою.
З прийняттям Конституції підведено риску під періодом бездержавності, гарантовано незалежність України Цим вона остаточно утвердилася у світі.
