Із прийняттям Конституції УРСР 1978 року статус ВР УРСР кардинально не змінився. Структура парламенту не зазнала істотних змін із зростанням кількості виборчих округів. Побільшало лише народних обранців – із 304 до 650 депутатів. Однак були запроваджені деякі нововведення. Проголошувалося, зокрема, що всі ради народних депутатів – Верховна, обласні, районні, міські, районні в містах, селищні та сільські – становлять єдину систему органів державної влади. Посилився вплив ВР на місцеві ради. Строк повноважень депутатів зріс до 5 років. Ширшим стало коло суб'єктів права законодавчої ініціативи. Тепер це право належало Президії ВР, Раді Міністрів УРСР, постійним та іншим комісіям, депутатам, Верховному Суду, Прокуророві УРСР, а також громадським організаціями, представленим республіканськими органами.
Згідно з Конституцією УРСР 1978 року сесії Верховної Ради УРСР складалися із засідань парламенту, а також із засідань постійних та інших комісій ВР. Відповідно до ст. 112 Конституції УРСР, Верховна Рада УРСР обирала з-по-між депутатів постійні комісії «для попереднього розгляду і підготовки питань, що належать до відання Верховної Ради УРСР, а також для сприяння проведенню в життя законів Української РСР та інших рішень Верховної Ради Української РСР і Президії, контролю за діяльністю державних органів та організацій
Конституція УРСР 1978 року визначила деякі інші важливі положення організації та діяльності ВР УРСР, її місце та роль у системі державних органів, зокрема уповноважила Верховну Раду УРСР обирати від неї похідні: колегіального главу держави – Президію ВР УРСР (обиралася на сесії, була підзвітна парламентові та здійснювала у межах, передбачених Конституцією, функції найвищого органу державної влади УРСР у період між сесіями); вищий виконавчий і розпорядчий державний орган влади (уряд) – Раду Міністрів (створювалася Верховною Радою та була їй підзвітна, а в період між сесіями – Президії ВР); вищий судовий орган – Верховний Суд (обирався парламентом УРСР).
