В історико-правовій науці існують різні погляди на відносини України і Росії згідно з Переяславсько-Московською угодою. До того ж оригінальні документи втрачено. Навіть ті неточні копії чи переклади, що збереглися, дехто із учених (наприклад, російський вчений П. Шафранов) вважає фальсифікаціями, зробленими царськими переписувачами. Серед основних думок щодо характеристики цього об'єднання можна назвати такі: 1) воєнний чи воєнно-політичний союз (В. Василенко, В. Ліпинський, А. Оглоблін); 2) персональна унія, за якою обидві сторони мали спільного монарха, зберігаючи кожна свій уряд (Р. Лащенко, В. Сергеевич); 3) реальна унія, внаслідок якої українці погоджувались на поглинення їхніх земель Московською державою (М. Дьяконов); 4) протекторат, згідно з яким сильніша сторона (цар) погоджувалася захищати слабшу (українців), не втручаючися в їхні внутрішні справи, а українці — сплачувати податки, виставляти військо та ін. на вимогу царя (М. Грушевський, Д. Дорошенко, В. Смолій, О. Яковлів).
Офіційна радянська теорія твердить, що Переяславська угода стала кульмінаційним моментом у віковому прагненні українців і росіян до возз'єднання, і метою повстання було саме возз'єднання цих народів. Враховуючи різні погляди вчених, зважимо на те, що як Україна, так і Росія, вкладали в цю угоду різний зміст. Україна увійшла в підданство під протекцію внаслідок тодішньої воєнно-політичної ситуації. Росія ж одразу намагалась перетворити протекторат на інкорпорацію (включення до складу). Вважаючи цей договір чинним тільки за життя Б. Хмельницького, московський уряд поновлював його з новообраними гетьманами і вносив до нього суттєві зміни, які дедалі більше обмежували українську державність. Так чи інакше, Переяславська угода стала поворотним пунктом в історії України, подальша доля якої була пов'язана з долею Росії.
Визвольна війна багато в чому змінила соціальне обличчя українського суспільства. Замість польської еліти панівне становище посідають українські феодали, так звана нова шляхта. До цього стану входила й частина старої шляхти, яка не була остаточно полонізована і підтримала боротьбу українського народу за незалежність. Права цієї шляхти на земельні володіння були підтверджені гетьманськими універсалами. Хоча її роль у суспільстві була досить впливовою, через свою мало численність вона не створила окремого панівного стану.
Яскравим свідченням перемоги елітизму стало виникнення "знатного військового товариства" внаслідок соціального відокремлення козацької старшини від основної маси козацтва. Це був новий аристократичний прошарок, що складався з трьох розрядів чи рівнів, кожний з яких наділявся відповідними привілеями й пільгами. Його верхівку становило "бунчукове товариство", до якого універсалами гетьмана заносились особливо заслужені представники козацької верхівки. Це були особи з безпосереднього оточення гетьмана ("перебували під бунчуком"). Вони підлягали виключній юрисдикції гетьмана чи генерального суду. їхні посади й власність згодом стають спадковими.
До категорії знатного належало "військове товариство" членів військової канцелярії й тих, що виконували її доручення, а також "значкове товариство", члени якого перебували при генеральних старшинах і полковниках.
