З розвитком феодалізму десяткова система управління (з тисяцькими, соцькими, десяцькими), що виросла з дружинної організації, змінюється двірсько-вотчинною системою управління. За цієї системи не існувало різниці між органами державного управління й управління особистими справами князя. Всі нитки управління сходилися у дворі князя (боярина). Кожен, хто входив до князівського двору (боярської вотчини) і відав тут будь-якою ділянкою господарства або був просто близьким прислужником князя, міг з дозволу хазяїна виконувати й державні функції. Двірсько-вотчинна система управління на відміну від десяткової, яка ще не знала поділу на центральні й місцеві органи, передбачала виокремлення місцевих органів управління. Вони були представлені місцевими князями, а також намісниками та волостелями, які призначалися великим князем.
Органом місцевого самоврядування з попередніх часів лишалися народні збори - віче, що скликалися в сільських общинах - вервях та в містах. Найменшою адміністрацією держави була община - верв на чолі з вервним старостою. Верві об'єдналися в повіти, волості та погости на чолі з тіуном, уділи та землі з князями з династії Рюрика.
Феодальні з'їзди. Послаблення влади великого київського князя і посилення влади великих феодалів-землевласників зумовили скликання з'їздів — снемів — вищих органів феодальної влади. На феодальні з'їзди, що скликалися великим князем, збиралися місцеві князі, їхні союзники («брати»), васали («сини») і бояри, інколи — церковна знать. На з'їздах розглядали питання нового законодавства, розподіляли лени, вирішували питання війни і миру з іноземними державами, планували заходи щодо охорони торговельних шляхів. Отже, з'їзд являв собою державний орган, який вирішував корінні питання, що стосувалися суспільної організації, державного ладу, зовнішньої і внутрішньої політики країни в умовах послаблення влади київського князя й посилення впливу місцевих феодалів.