Енергетичний баланс організму — кількість енергії, яка надходить до організму з їжею, і яка має відповідати його енергетичним витратам. Коли енергетичні витрати менші, ніж кількість енергії в їжі, що споживається, зростає маса тіла, переважно за рахунок жирової тканини. Потреба людини в поживних речовинах визначається її масою, віком і рівнем рухової активності. Чим менший вік, тим більше білка необхідно на 1 кг маси тіла.
Енерговитрати людини визначаються за формулою: W=Σ (КФА • Т • ВОО), де W — добові енерговитрати, КФА — коефіцієнт фізичної активності, Т — тривалість,ВОО — величина основного обміну. Коефіцієнт фізичної активності (КФА) — відношення загальних енерговитрат при певному рівні фізичної активності до величини основного обміну.
Існують такі методи визначення енерговитрат: метод прямої енергометрії (у калориметричних камерах) — визначення витрат енергії організму шляхом точного обліку тепла, яке виділяється організмом у різних умовах його існування; метод непрямої(респіраторної) енергометрії — розрахунок коефіцієнта дихання за хімічним складом вдихуваного та видихуваного повітря при різних видах діяльності; метод аліментарної енергометрії (протягом 15 днів) — точний контроль за динамікою маси тіла та визначення енерговитрат за еквівалентом: хронометражно-табличний метод — хронометражний облік добових витрат при всіх видах діяльності за таблицями КФА; пульсовий метод — за сталою енергетичною ціною серцевого поштовху. Калориметрія — сукупність методів вимірювання кількості теплоти, що виділяється або поглинається при протіканні різних фізичних або хімічних процесів. Кількість теплоти Q, яка передається тілу (системі) або відібрана від нього, пропорційна зміні температури тіла ΔТ та його масі m:Q = cmΔТ, де с — питома теплоємність. Основна вимірювана величина в калориметричному досліді — ΔТ. Методами К. визначають теплоємність індивідуальних речовин та фізико-хімічних систем, теплоти фазових переходів, теплові ефекти хімічних реакцій, розчинення, змочування, сорбції, радіоактивного розпаду та ін.
