Утворення сечі – кінцевого продукту обміну речовин – відбувається в нефронах.
Виділення сечі з нирок здійснюється періодично, порціями. Із ниркових каналів вона потрапляє у видільні трубочки, а потім у ниркові миски, звідки сечоводами стікає в сечовий міхур. Сечоводи являють собою еластичні трубки довжиною ЗО-35 см і діаметром від 5 до 15 мм. Стінки сечоводу утворені гладкими м’язовими волокнами, що сприяють просуванню сечі. Сечовий міхур – ємкість, у якій накопичується сеча. Його стінки можуть розтягуватися, збільшуючи місткість (у дорослої людини вона становить 200-400 мл). Надходження сечі в сечовий міхур протягом доби відбувається нерівномірно: 4/5 її об’єму припадає на день і 1/5 – на ніч. Наповнившись до певного об’єму (100 -150 мл сечі), сечовий міхур спорожняється. Сеча виводиться з нього через сечівник. Вхід у нього відкриває й закриває кільцевий м’яз (сфінктер). Акт сечовипускання має рефлекторний характер. Центр рефлексу сечовипускання міститься у головному мозку й контролюється корою великих півкуль. Тому сечовипускання може свідомо затримуватися, але до певних меж. За добу виділяється від 1 до 2л сечі.
Регуляція сечовиділення: Пристосовна здатність нирок. Звичайно спостерігаються значні коливання кількості і густини сечі, яка виділяється через певні проміжки часу. Це свідчить про добру пристосовну здатність нирок до змінних умов організму (приймання їжі, надходження рідини в організм, зміни температури повітря, зміни положення тіла та ін.), тобто про збереження нирками гомеостатичної функції, яка сприяє підтримуванню водно-сольової рівноваги організму. Втрата цієї функції спостерігається в кінцевих фазах деяких хронічних захворювань нирок; тоді вони виділяють сечу за типом механічного фільтра: в однаковій кількості і з постійною низькою густиною. Це визначається за допомогою проби по Зимницькому: сечу збирають протягом доби через кожні 3 год і визначають кількість і відносну густину кожної порції її.
Регуляція діяльності нирок здійснюється за допомогою нейро-гуморальних механізмів, які реагують на найменші зміни осмотичного тиску в тканинах. Під впливом їх змінюється нирковий кровообіг: збільшується або зменшується фільтрація первинної сечі та реабсорбція води в канальцях ниркових тілець. Регулювати можна і видільну функцію нирок, зокрема виведення азотних шлаків, яке звичайно збільшується з посиленням білкового обміну.
Видільна функція інших органів. У здійсненні видільної функції ниркам допомагає шкіра: піт містить всі азотовмісні речовини сечі. Тому при затримці цих речовин в організмі посилюють видільну функцію шкіри (потогінні засоби, вплив сухого тепла та ін.). В разі значної затримки в організмі азотних шлаків частина з них може виділятися і через слизові оболонки травного апарату. Цьому допомагають повторні промивання шлунка і очищувальні клізми, які зменшують явища азотемії.
