Діяльність нервової системи умовно можна поділити на нижчу й вищу. Функції нервової системи, спрямовані на регуляцію життєдіяльності органів і систем, об'єднання їх у єдиний організм, належать до нижчої нервової діяльності. Функції ж, які обумовлюють поведінку індивіда в навколишньому середовищі і пристосування його до змінних умов зовнішнього середовища, належать до вищої нервової діяльності. Структурною основою вищої нервової діяльності є кора великого мозку й прилеглі до неї підкіркові утворення. При формуванні поведінки в нервовій системі формуються різної складності нейронні ланцюги, які є основою розвитку різних рефлексів, мотивацій, емоцій і мислення. Розрізняють природжені й набуті в процесі індивідуального розвитку форми поведінки. Вони спрямовані на збереження індивідуума та виду. Класифікація умовних рефлексів: Найбільш загальним є поділ рефлексів за їх біологічним значенням (харчові, захисні, статеві, вісцеральні, рухові). Умовні рефлекси діляться також по відношенню умовних подразників до діючих безумовних (штучні і натуральні). Штучні рефлекси – це умовні рефлекси на подразники, які не стосуються безумовного подразника (наприклад, звук дзвінка, метронома тощо не мають ніякого відношення до їжі), але при збігові з годуванням набувають умовно-рефлекторної дії. Натуральні умовні рефлекси на подразники є невід'ємною властивістю безумовного подразника, тісно з ним пов'язані (наприклад, вигляд, смак і запах їжі). Натуральні рефлекси формуються з першого моменту знайомства людини або тварини з навколишнім світом, постійно підкріплюються і внаслідок цього стають стійкішими, міцнішими від штучних умовних рефлексів. Стосовно часу дії умовного і безумовного подразників умовні рефлекси діляться на одночасні (які збігаються), відсунуті (при великому відставанні умовного подразника від безумовного) або запізнілі й слідові. Рефлекси вищого порядку утворюються лише при високій організації нервової системи. У людини умовні рефлекси вищих (II–XX) порядків переважно представляють його вищу нервову діяльність. Умовні ланцюгові рефлекси – спеціальний вид об'єднання двох або більше умовних рефлексів (синтез рефлексів). Виділяють також інструментальні умовні рефлекси. Найхарактернішою особливістю цих рефлексів вважається те, що їх здійснення у вигляді тих чи тих рухових реакцій є обов'язковою умовою як для одержання ефекту "нагороди", так і для уникнення дії больового подразника тощо, тобто підкріплення залежить від дії власне суб'єкта. Метод таких умовних рефлексів останнім часом застосовується, в клініці. У природних умовах перелічені вище типи рефлекторних реакцій порівняно рідко зустрічаються в ізольованому вигляді. Набагато частіше вони утворюють складні динамічні системи, комплекси, які й складають фізіологічну основу цілісних поведінкових актів і пристосувальних навичок.
