Умовний рефлекс – це набута протягом індивідуального життя реакція організму, що здійснюється завдяки утворенню у вищих відділах ЦНС тимчасових змінних рефлекторних шляхів у відповідь на дію будь-якого сигнального подразника. Класичний слиновидільний умовний рефлекс, за І. П. Павловим, виробляють на собаках з фістулою вивідної протоки привушної слинної залози. Тварині пропонують почергово два подразники, один з яких не має прямого відношення до процесу живлення, тобто є індиферентним (світло, звук, дотик) , а другий має важливе біологічне значення і викликає слиновиділення (наприклад, їжа).Якщо ці подразнення поєднувати за часом так, щоб індиферентний подразник дещо випереджав (на 5—30 с) споживання їжі, то після кількох таких повторень слина починає виділятися вже при застосуванні одного індиферентного подразника, який стаєумовним сигналомбезумовнорефлекторної слиновидільної реакції, тобто викликає умовний слиновидільний рефлекс.Іншим класичним умовним рефлексом є захисний. Собаці прилаштовують до однієї з кінцівок електроди, з’єднані з джерелом струму. Після застосування протягом певного часу (5—10 с) індиферентного стимулу до нього приєднують електрошкірне подразнення, яке викликає безумовнорефлекторну захисну рухову реакцію тварини (згинальний рефлекс). Після кількох поєднань за часом цих подразників собака починає піднімати лапу спонтанно — як під час дії умовного подразника, так і в проміжках між застосуванням обох подразників. Згодом кількість таких міжсигнальних реакцій зменшується і собака починає реагувати дещо тільки на підкріплюваний умовний сигнал.Для вироблення умовного рефлексу потрібен не тільки збіг за часом умовного і безумовного подразників. Необхідно, щоб умовний подразник дещо випереджав дію безумовного і був фізіологічно слабшим за безумовний, має бути також високий рівень відповідної мотивації й діяльний стан мозку.
