29.Сенсорні системи руху. Про пріорецептори

Рецепторна частина аналізатора руху являє собою нервово-м’язові веретена, пластинчасті тільця (тільця Фатера — Пачіні), чутливі нервові закінчення, розташо­вані у зв’язках, сумках суглобів і у фасціях м’язів. М’я­зові веретена є головним джерелом інформації про ступінь скорочення посмугованого скелетно-м’язового волокна. Це забезпечується особливостями їхньої будови і прикріплення. М’язове веретено складається з пучка волокон (від 2 до 12), розташованих у сполучнотканинній сумці; тому воно називається інтрафузальним, а звичай­не м’язове волокно — екстрафузальним. Центральна ча­стина інтрафузального м’язового волокна є власне ре­цепторною частиною, яка тонко реагує на зміни довжини м*язового волокна.  Мязове веретено одним кінцем прикріплюється до перимізію звичайного м’язового волокна, другим – до сухожилка.Рухова сенсорна система забезпечує координацію рухів людини. Її рецептори знаходяться у м’язах і сухожилках. Вони сигналізують про ступінь напруження м’язових волокон, положення суглобів і частин тіла людини в просторі. З допомогою рухової сенсорної системи людина навіть за відсутності зору може виконувати в просторі складні рухи. Пропріорецептори – це рецептори, розміщені в рухових апаратах нашого організму. За їх допомогою ми відчуваємо власні рухи. До них належать також органи відчування положення нашого тіла, зокрема голови, в просторі. Під час дії на рецептор відповідного до нього подразника енергія останнього перетворюється в нервовий процес – збудження. Павлов називав рецептори трансформаторами, кожен з яких перетворює на нервовий процес лише певну енергію, а саме енергію того подразника, до сприйняття якого він пристосований. Виникле збудження йде по провідних (доцентрових, аферентних) шляхах до коркових клітин аналізатора. Рецептор може функціонувати, лише будучи зв’язаним з мозковим кінцем аналізатора. Він є органом мозку, винесеним назовні.