Листки формуються з меристеми конусу наростання пагона як бічні його вирости. У мохів, папоротей, хвощів і плаунів листок закладається в поверхневих шарах меристеми, у так званій туніці; у насінних рослин, крім туніки в формуванні листків беруть участь здебільшого також клітини корпусу, тобто глибших шарів меристеми конусу наростання. Ріст закладеного зачатка листка відбувається спочатку у всіх трьох напрямках, тобто у висоту, ширину і товщину. Але невдовзі ріст у товщину припиняється, внаслідок чого листковий зачаток набуває плоскої форми. Найбільш інтенсивно відбувається ріст у довжину в напрямку його майбутньої середньої жилки. Зачаткові листки в бруньці у вигляді нерозчленованої смужки називають примордіальними. Примордіальні листки складаються з меристематичних клітин. Далі настає розчленування примордія на дві частини — нижню і верхню. З нижньої (базальної) частини розвиваються прилистки і основа листка, а з верхньої (епікальної) — листкова пластинка і черешок. Найшвидше диференціюються прилистки, слідом за ними пластинка і останнім — черешок уже при виході листка з бруньки. Після виходу листка з бруньки відбувається розростання закладених частин і диференціація анатомічної структури. При цьому змінюється порівняно з попереднім характер росту, внаслідок чого нерідко стає іншою загальна форма листка і зокрема його пластинка. Основа листка розвивається з нижньої частини зачатка. Спочатку вона росте в ширину, за рахунок крайової меристеми на межі із стеблом, або по всій її довжині. Залежно від цього утворюються форми, близькі до конуса, чи до циліндра з різним ступенем охоплення стебла. Добре розвинені основи листків у злаків і осок у вигляді зелених піхв, які у деяких видів з недорозвиненими пластинками виконують у фотосинтезі основну роль. У багатьох цибулинних рослин основи листків виконують функцію запасаючих органів — городньої цибулі, гіацинтів, рястки.
