Зовні листок вкритий епідермою. Епідерма вкриває не лише пластинку листка, а й черешок. На листку вона здебільшого багатошарова, рідше 2-3-шарова.Клітини епідерми того самого листка різні за формою і мають неоднакове потовщення клітинних оболонок. На нижньому його боці вони дрібніші і більш звивисті, ніж на верхньому. Клітинні оболонки верхньої епідерми значно потовщені порівняно з нижньоюепідермою. Наявність в листку гіподерми пов’язана з водозапасаючою функцією, а також з виконанням і механічних функцій.
Клітини епідерми живі, щільно з’єднані між собою, мають не лише цитоплазму, а й ядро, інколи — лейкопласти та вакуолі. Хлоропластів здебільшого немає, що створює кращі умови для проникнення світла до фотосинтезуючоїтканини листка. Однак деякі тіньові та водні рослини в епідермісі мають хлоропласти. Вони містяться також у клітинах покривної тканини листка папоротей.
Провідна система та арматура листка. Провідна система листка представлена жилками. Головні розгалуження жилок зв’язані з листковими слідами. Листковийслід — це сукупність всіх судинно-волокнистих пучків листка, який бере початок від його основи і поширюється по стеблу до з’єднання з провідною системою осьового циліндра чи стебловими пучками. Провідні пучки (жилки)— колатеральні, здебільшого закриті, бо в них немає камбію. Інколи у крупних пучках листка дводольних проявляється камбій, але він пасивний і майже не формує вторинних гістологічних елементів.У міру розгалуження крупних провідних пучків відбувається спрощення їхньої будови. У ксилемній системі зменшується кількість провідних елементів, поступово зникають трахеї, їхнє місце займають трахеїди, кількість яких теж зменшується до одного — двох елементів.Щодо флоеми, то тут спочатку скорочується кількість ситовидних трубок і супровідних клітин, аж до однієї супровідної клітини.У найтонших розгалужених пучках провідні елементи флоеми не диференціюються, замість них залишається лише паренхіма. Таким чином, найтонші розгалуження являють собою неповні пучки, у них немає флоеми.Дрібні бічні розгалуження оточені спеціальними паренхімними клітинами, які називають обкладовими клітинами. В обкладовихклітин не розвиваються хлоропласти. Ці клітини більші за хлоренхіми, розташовані воші щільно, інколи на їхніх радіальних клітинних оболонках відкладаються плями Каспарі.
Арматуру листка становлять добре розвинені механічні тканини — коленхімата склеренхімні волокна,можуть бути й склереїди.Тканинна коленхіма надає міцності та еластичності органу. Розміщується коленхіма в кілька шарів проти головної жилки між нижнім і верхнім епідермісом. Інколи вона поширюється на краю листкової пластинки і захищає пластинку від розривання її вітром дощами або охоплює крупні розгалуження головної жилки. Склеренхімні волокна розташовані по всій пластинці листка, супроводжуючи провідні пучки. Пучки, в яких склеренхіма огортає провідну систему, називають судинно-волокнистими. У злакових, крім обкладки механічних волокон, біля пучка формуються ще так звані склеренхімні вузелкові волокна.Вони ланцюжком тягнуться від бічних розгалужень пучків до нижнього і верхнього епідермісу, становлячи механічну опору для країв листка. Механічну функцію у листках деяких рослин, крім механічних тканин, виконують склереїди (у маслини, камелії, латаття). Вони підтримують соковиту багатошарову тканину мезофілу. Анатомічна будова черешка відрізняється від будови листка. Внутрішня його структура подібна до стебла. Зовні черешок вкритий епідермою. В середній частині черешка провідна система розташована півколом. Провідні пучки стебла поширюються на черешок, а звідти на пластинку листка. Черешок у цьому разі виступає як з’єднуюча ланка між стеблом і пластинкою. Основна паренхіма черешка не диференційована на стовпчасту і губчасту тканини, всі клітини її однорідні.
