пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

1.Дайте загальну характеристику підцарства Вищі рослини.

До вищих відносяться рослини, розвиток яких супроводжу­ється утворенням зародка, а тіло розчленовано на стебло, корінь і лист. Це складні багатоклітинні організми, клітини яких дифере­нційовані й утворюють різні тканини, що мають певне функціо­нальне значення. Характерна риса вищих рослин — наявність провідної системи (трахеїтів і судин), які забезпечують обмін ре­човинами між полярними частинами організму. Звідси виникла ще одна назва вищих рослин — судинні. До них відносяться на­ступні відділи: мохоподібні, плаунові, хвощеві, папоротеподібні, голонасінні й покритонасінні.

Вищі рослини — наземні організми, й особливості їх будови зумовлені пристосуванням до життя на суші. Основні особливості їх наступні:

  • виникнення та поглиблення відмінностей між спорофітом і гаметофітом, переважання спорофіта над гаметофітом (за винят­ком мохоподібних);
  • поява багатоклітинних статевих органів і шару клітин, що захищають їх від висихання;
  • збільшення розмірів спорофіта і, як наслідок цього, — зро­стаюче розчленовування тіла, що викликане необхідністю збіль­шення поверхні: кореня — для забезпечення потреб рослини у воді й мінеральних солях, листя — для підтримки необхідного рівня фотосинтезу;
  • виникнення покривної тканини — епідерми, що покрита захисною плівкою (кутикулою), яка оберігає рослину від виси­хання; у свою чергу, розвиток кутикули привів до утворення продихів — високоспеціалізованих утворень, що регулюють газооб­мін і випаровування води рослиною (у водних рослин, позбавле­них кутикули, відсутні й продихи);
  • посилення механічної стійкості стебла шляхом потовщен­ня клітинної стінки й просякнення її лігніном, який додає жорст­кість целюлозному остову клітинної оболонки.

 

  Вищі рослини з'явилися на суші в кінці силурійського пері­оду — близько 415-430 млн. років тому у вигляді невеликих за розмірами та примітивних за будовою риніофітів (раніше званих псилофітами). Предками перших наземних рослин були зелені водорості, ймовірно ті з них, в яких диплоїдна фаза життєвого циклу переважала над гаплоїдною (за винятком мохоподібних, див. нижче). Основний напрям еволюції наземних рослин полягав у вдосконаленні спорофіта, в наземних умовах значно більш жит­тєздатного, ніж гаметофіт. Оточуючі нас рослини — папороті, злаки, різнотрав'я, хвойні та листяні дерева — спорофіти. Основ­ну частину біомаси на Землі — близько 90 % — складають назем­ні рослин

2. Дайте загальну характеристику відділу Мохоподібні.

До мохоподібних відносять понад 25 тис. видів, поширених по всій земній кулі. Особливо важлива їх роль у рослинному покриві Північної півкулі. В аридних областях вони менш поширені, зустрічаються в горах як епіфіти на деревах і кущах тропічних лісів.

   Характерною ознакою мохоподібних є наземний спосіб життя і розчленування їх тіла. Найпримітивніші рослини таломні, а більш досконалі - мають стебло і листок, коренів ще немає, тільки ризоїди. Провідні елементи з'являються у найдосконаліших форм.

  У циклі розвитку чергуються покоління гаметофітів і спорофітів. Преважає гаметофіт. Спорофіт розвивається на гаметофіті і самостійно не існує. Він заглиблюється в тканини гаметофіта, з якого одержує воду і розчинені в ній поживні мінеральні солі. Спорофіт являє собою ніжку і коробочку, заповнену спорогенною тканиною. Кожна її клітина ділиться і дає чотири спори. Після проростання спори виникає протонема, з бруньок якої розвиваються чоловічий і жіночий гаметофіти.

  Органи статевого розмноження - антеридій і архегоній - багатоклітинні. Архегоній - це жіночий статевий орган з одношаровою оболонкою. Нижня розширена частина - черевце - містить яйцеклітину і черевну канальцеву клітину, а верхня звужена - шийка, заповнена шийковими канальцевими клітинами.

   Антеридій також має одношарову оболонку і нагадує мішок, заповнений сперматогенними клітинами. Клітини діляться мітозом і дають дводжгутикові сперматизоїди.

  Щодо походження мохоподібних немає єдиної думки. Одна група вчених (Тахтаджян) вважає, що вони походять від ринієподібних, друга (Фрай і Кларк, Козо-Полянський) - від зелених водоростей, а третя ( Шенк, Курсанов, Мейер) - від бурих і навіть червоних водоростей ( Ван-Тигем).

 Мохоподібні діляться на три класи: антоцеротові, печіночні, листостеблові або справжні мохи.

3. Ботанічна характеристика класу Антоцеротовидні.

Клас Антоцеротові (Anthocerotopsida). Антоцеротові включають родини Anthocerotoceae i Notothylaceae, які нараховують 320 видів. В Україні поширений рід Anthoceros з двома видами - А.laevis i A.punctatus. Це рослини до 3 см завбільшки, мають талом примітивної будови. Всі клітини паренхімні, мають 1-2 хлоропласти і піреноїди, що споріднює їх із водоростями. Епідерміс недиференційований. Талом всередині складається з 6-10 шарів клітин, по боках - з одного шару. Від нижнього боку відходять ризоїди, за допомогою яких рослина прикріплюється до грунту (мал.20).

  Поміж шарами талому є точки росту і слизові порожнини. В порожнини проникають синьозелені водорості. Слиз, що заповнює порожнини, виділяється назовні і захищає точки росту від усихання.

  Антоцеротові - однодомні рослини. Антеридії та архегонії містяться на одній рослині. Архегонії складаються з яйцеклітини, черевної канальцевої клітини і чотирьох шийкових клітин. Оболонки і ніжки архегоній немає,  зростається з таломом. На час визрівання яйцеклітини покривні тканини талому і шийки ослизнюються і звільняється доступ до яйцеклітини. Антеридії по одному чи групами розміщені в порожнинах. Вони складаються з ніжки, мішкоподібного тільця з одношаровою стінкою, яка оточує спермагенну тканину. З утворенням сперматозоїдів покривні тканини ослизнюються і гамети потрапляють назовні.

  Із зиготи, утвореної злиттям гамет, розвивається спорофіт, що складається з гаусторії, коробочки, яка розкривається двома стулками. В коробочці виникають спори і елатери. Спорофіт вкривається епідермісом з продихами.

  Спора за сприятливих умов проростає і утворює тонку пластинчасту протонему з численими точками росту. Розростаючись, протонема перетворюється в лопатевий талом.

     4. Ботанічна характеристика мохів класу Печіночники або Маршанціопсиди.

  •                       печіночні мохи (Hepaticosida). Характерною рисою печіночних мохів є низький рівень структурної організації: більшість видів має форму слані без провідних пучків, листки зачаткові, без жилок і крайових клітин, ризоїди одноклітинні, в спорангіях крім спор, є ще й пружинки ( елатери), спорогонії відкриваються тріщинами.
  •   мохи нараховують близько 10 тис. видів і діляться на два підкласи: маршанцієві і юнгерманієві.
  •   Маршанцієві (Marchantidae) .Основним порядком цього підкласу  є маршанцієві.
  •    Машанцієві (Marchantiales). Типовим представником цього порядку є маршанція (Marchantia polymorpha), що росте на болотах і по затінках вологих лісів. Талом 10-16 (20) см завдовжки, пластинчастий, дихотомічно розгалужений. На кінцях відгілків є точки росту, з яких формуються особливі підставки, що несуть органи статевого розмноження.

  Талом дорзовентральної будови. Зверху вкритий епідермісом, в якому є дихальця, що складаються з клітин, розміщених одна над одною в чотири ряди. На відміну від продихів дихальця не закриваються. Під епідермісом знаходиться система розмежованих між собою ромбічних порожнин, знизу яких виростають асимілятори - клітини, заповнені хлоропластами. Глибше розміщена багатоклітинна безбарвна паренхіма, де відкладаються в запас вуглеводи, жири, олія. Знизу талом оточує нижній епідерміс, від якого відходять ризоїди і  багатоклітинні пластинки - амфігастрії, що захищають їх від висихання.

5. Ботанічна характеристика підкласу Маршанцієві мохи (клас Печіночники).

Підклас Маршанцієві (Marchantidae) .Основним порядком цього підкласу  є маршанцієві.

   Порядок Машанцієві (Marchantiales). Типовим представником цього порядку є маршанція (Marchantia polymorpha), що росте на болотах і по затінках вологих лісів. Талом 10-16 (20) см завдовжки, пластинчастий, дихотомічно розгалужений. На кінцях відгілків є точки росту, з яких формуються особливі підставки, що несуть органи статевого розмноження.

  Талом дорзовентральної будови. Зверху вкритий епідермісом, в якому є дихальця, що складаються з клітин, розміщених одна над одною в чотири ряди. На відміну від продихів дихальця не закриваються. Під епідермісом знаходиться система розмежованих між собою ромбічних порожнин, знизу яких виростають асимілятори - клітини, заповнені хлоропластами. Глибше розміщена багатоклітинна безбарвна паренхіма, де відкладаються в запас вуглеводи, жири, олія. Знизу талом оточує нижній епідерміс, від якого відходять ризоїди і  багатоклітинні пластинки - амфігастрії, що захищають їх від висихання.Маршанція - дводомна рослина, представлена чоловічими і жіночими особинами. Чоловічі мають підставки з восьмилопатевими дисками, на верхньому боці яких в заглибленнях розвиваються антеридії. На час визрівання гамет клітини диска над антеридіями ослизнюються, виникає канал,  через який вивільнюється численні дводжгутикові сперматизоїди.

  Жіночі рослини несуть на підставках багатопроменеву зірочку, з-під променів якої звисають архегонії з яйцеклітинами. Оточує архегонії знизу загальне покривало - перихецій, а кожний окремий - періанцій. При визріванні архегонія шийка на верхівці розкривається, а шийкові канальцеві клітини і черевна канальцева клітина ослизнюються, і звільняється доступ сперматизоїдам до яйцеклітин

6. Ботанічна характеристика підкласу Юнгерманієві мохи (клас Печіночники).

Підклас Юнгерманієві, або Юнгерманіїди (Jungermanniidae)

Сланеві або листкостеблові рослини досить простої організації, здебільшого з дорзовентральним (рідше радіально-симетричним) типом будови гаметофіта і слабкою (або майже відсутньою) внутрішньою диференціацією тканин. Гаметофіт двостатевий або одностатевий, сланкий, дихотомічно розгалужений (таломного типу) або листкостебловий, з трирядним або дворядним листкорозміщенням. Антеридії сланевих форм виникають на дорзальній поверхні талома, а в листкостеблових — у пазухах листків-філідіїв. Особливих підставок вони не мають. Сперматозоїди численні, дводжгутикові. Архегонії також містяться або безпосередньо на таломах, або на стебельцях чи гілочках, причому розміщені вони або на верхівці стебла, або за точкою росту. Підставок також немає. У листкостеблових і в деяких таломних форм архегонії мають обгортку з листків, яка називається періантієм.

Спорофіт складається з коробочки, що має здебільшого довгу ніжку з добре вираженим присоском біля її основи. Стінки коробочки продихів не мають і складаються з двох - чотирьох і більше шарів клітин. Розкривається вона здебільшого чотирма стулками "бо внаслідок руйнування верхньої частини; колонки всередині немає. Спори і елатери (пружинки) виникають із спорогенної тканини, що є в коробочці. Елатери мають спіральні потовщення, розміщені здебільшого радіально.

7. Ботанічна характеристика класу Листостеблові мохи.

Клас листостеблові, або справжні мохи (Bryopsida). Характеризуються розчленуванням на листок і стебло, радіальною будовою стебла, наявністю тільки одних спор, появою перистома, нитчастою протонемаю, домінуванням гаметофіта.

  До листостеблових належать три порядки: сфагнові, андреєві, зелені.

  Порядок сфагнові мохи (Sphagnales). Ці мохи включають одну родину Sphagnaceae  і один рід Sphagnum і понад 350 видів. За оптимальних для їх розвитку умов вони утворюють суцільний покрив. Рослини досягають у висоту 15-20 см,стебло розгалужується на три типи гілочок. Верхівкові дуже тісно зближені і утворюють голівку, середні видовжені, горизонтально розміщені, нижні видовжені, звисають вздовж стебла, поглинають і піднімають воду з грунту.

  Особливістю сфагнів є розчленування на стебло і листки, ризоїдів немає, їх функцію виконують нижні гілочки. Стебло вкрите багатошаровим епідермісом ( гіалодермісом). Спіральні клітини, якого мають потовщенняі пори. По них проводиться вода. Глибше залягають видовжені прозенхімні клітини з потовщеними оболонками, які надають міцності стеблу. В центрі стебла знаходиться потужна серцевина з великоклітинної паренхіми.

  Листки одношарові, без жилок. Їх складають хлорофілоносні та гіалінові водоносні клітини.  Хлорофілоносні клітини видовжені із значною кількістю хлорофілових зерен, що забезпечують фотосинтез мохів. Гіалінові клітини видовжені, скручені, безбарвні з потовщеними та простими облямованими порами. Вони складають 2/3 поверхні листка, завдяки чому мають здатність нагромаджувати таку кількість води, яка в 40-44 рази перевищує масу рослини (мал.22).

  Антеридії і архегонії виникають на вкорочених верхніх гілочках. Антеридіальні гілочки дещо видовжені і бурого кольору. Антеридії овальної форми, з одношаровою стінкою і довгою ніжкою. В них формуються дводжгутикові сперматизоїди.

  В результаті запліднення утворюється зигота, з якої розвивається спорофіт, що складається із коробочки з кришечкою і ніжки. З дна коробочки з'являється виріст (колонка), над яким розміщується куполоподібний спорангій. В спорангії утворюються спори. Стінка коробочки багатошарова з редукованими продихами із замикальними клітинами. При відкритті кришечки зрілі спори висіваються і за сприятливих умов проростають, утворюючи пластинчасту протонему. На ній формуються бруньки, з яких розвиваються листкостебловий гаметофіт.

8. Ботанічна характеристика підкласу Сфагнові мохи (клас Листостеблові мохи).

Підклас Сфагнові, або Сфагніди (Sphagnidae)

Порядок Сфагнові мохи (Sphagnales) характеризується рядом морфологічних, анатомічних і біологічних ознак, якими вони помітно відрізняються від інших мохоподібних, зокрема від зелених мохів. Із спори сфагнового моху виростає спочатку коротка нитчаста протонема, яка незабаром розвивається в пластинчасту (таломну) одношарову протонему з багатоклітинними ризоїдами. На таломній протонемі виникають бруньки, з яких розвиваються стебла (рис. 9).

Стебла сфагнових мохів галузисті, невисокі, без ризоїдів, ростуть увесь час верхівкою, а знизу відмирають, накопичуючи торф. У верхній частині стебла короткі гілочки зібрані в щільну верхівкову голівку. Нижче по стеблу містяться довші гілочки, які розташовані пучками (по кілька штук), більш-менш горизонтально, поверхами. Найнижчі гілочки звісають вниз уздовж стебла.

Внутрішня будова стебла сфагнуму відносно проста. В центрі його міститься серцевина, що складається з досить великих тонкостінних паренхімних клітин. її оточує кілька шарів вузеньких видовжених прозенхімних клітин з потовщеними стінками, здебільшого забарвленими в бурий або червоний колір. Це так званий деревний циліндр — склеродерма. Зовні від циліндра розташований багатошаровий епідерміс, який у сфагнів часто називається ще водоносною корою — гіалодермою. Він складений з досить великих прозорих і порожніх (тобто мертвих) клітин без протопластів. У стінках цих клітин є отвори (пори), а в деяких видів стінки ще мають характерні спіральні та кільчасті потовщення. Клітини епідермісу завжди виповнені водою і розчиненими в ній поживними речовинами. Вони фактично виконують функцію провідної тканини. Характерно, що у водяних сфагнів епідерміс менш розвинутий, ніж у наземних.

9. Ботанічна характеристика порядку Сфагнові мохи (клас Листостеблові, підклас Сфагнові).

Порядок Сфагнові мохи (Sphagnales) характеризується рядом морфологічних, анатомічних і біологічних ознак, якими вони помітно відрізняються від інших мохоподібних, зокрема від зелених мохів. Із спори сфагнового моху виростає спочатку коротка нитчаста протонема, яка незабаром розвивається в пластинчасту (таломну) одношарову протонему з багатоклітинними ризоїдами. На таломній протонемі виникають бруньки, з яких розвиваються стебла (рис. 9).

Стебла сфагнових мохів галузисті, невисокі, без ризоїдів, ростуть увесь час верхівкою, а знизу відмирають, накопичуючи торф. У верхній частині стебла короткі гілочки зібрані в щільну верхівкову голівку. Нижче по стеблу містяться довші гілочки, які розташовані пучками (по кілька штук), більш-менш горизонтально, поверхами. Найнижчі гілочки звісають вниз уздовж стебла.

Внутрішня будова стебла сфагнуму відносно проста. В центрі його міститься серцевина, що складається з досить великих тонкостінних паренхімних клітин. її оточує кілька шарів вузеньких видовжених прозенхімних клітин з потовщеними стінками, здебільшого забарвленими в бурий або червоний колір. Це так званий деревний циліндр — склеродерма. Зовні від циліндра розташований багатошаровий епідерміс, який у сфагнів часто називається ще водоносною корою — гіалодермою. Він складений з досить великих прозорих і порожніх (тобто мертвих) клітин без протопластів. У стінках цих клітин є отвори (пори), а в деяких видів стінки ще мають характерні спіральні та кільчасті потовщення. Клітини епідермісу завжди виповнені водою і розчиненими в ній поживними речовинами. Вони фактично виконують функцію провідної тканини. Характерно, що у водяних сфагнів епідерміс менш розвинутий, ніж у наземних.

10. Ботанічна характеристика підкласу Андреєві мохи (клас Листостеблові).

Підклас Андреєві, або Андреїди (Andreaeidae)

Андреєві мохи становлять невелику групу рослин, яка займає ніби проміжне місце між сфагновими і зеленими мохами. У порядок Андреєві мохи (Andreaeales) входить родина Андреєві мохи (Andreaeaceae) з двома родами. З них один — неуролома (Neuroloma) — монотипний, поширений на о. Вогняна Земля (Південна Америка) і в Антарктиці, другий — андрея (Andreaea) налічує понад 100 видів, які властиві для Арктики і гірських територій середніх широт обох півкуль.

Види роду Andreaea утворюють на скелях і каменях невеликі бурі або темно-бурі щільні дернинки. їхні стебла вилчасто-галузисті, без центрального тяжа, густо вкриті вузькими листками. Стебла прикріплені до субстрату ризоїдами, звичайно товстими, циліндричними або пластинчастими. Листки одношарові, з жилкою або без неї. Антеридії та архегонії містяться на верхівках гілочок, будова їх нагадує будову статевих органів зелених мохів.

Спорогон без ніжки, складається з коробочки і стопи. Коробочка видовжено-яйцеподібна, без продихів, розкривається поздовжніми щілинами на чотири-вісім стулок, з'єднаних на верхівці. Всередині спори утворюється багатоклітинна кулька — протонема. Проростання спор відбувається тоді, коли вони висипаються з коробочки. Багатоклітинна протонема після виходу з оболонки спори розростається, утворюючи дуже розгалужені короткі тонкі нитки. Частина цих ниток перетворюється на зелені пластинки, а їхні крайові тонкі кінцеві нитки стають ризоїдами. Прямостоячі нитки дають циліндричні відростки і листковидні пластинки. В цілому протонема андреї — дуже розгалужена багатоклітинна пластинка різноманітної форми. Така протонема допомагає більшості представників підкласу стати піонерами заростання скель і каміння. У флорі України (в Карпатах) на скелях і серед кам'яних брил зустрічаються два види. Більш поширена а. скельна (A. rupestris), що зустрічається в Карпатах (рис. 10). Це невелика рослина, 1-2 см заввишки, яка утворює щільні дернинки бурого або навіть темно-бурого кольору. Зрідка трапляється а. альпійська (А. аіpestris), яка має дернинки до 4 см заввишки. Значення андреєвих мохів у природі і практиці дуже незначне, навіть у районах, де вони досить поширені.

Гаметофіт, а.бо статеве покоління, брієвих мохів складається з протонеми і листкостеблового пагона, або гаметофора. Протонема має здебільшого нитчасту будову, звичайно дуже розгалужена, зелена; розвивається вона зі спори (первинна протонема) або з будь-якої частини гаметофіта (вторинна протонема). На протонемі утворюються особливі бруньки, з яких розвиваються листкостеблові пагони (гаметофори). З появою їх протонема звичайно відмирає; тільки в деяких мохів вона залишається протягом усього життя рослини.

11. Ботанічна характеристика підкласу Брієві мохи (клас Листостеблові).

Стебла брієвих мохів або не розгалужені зовсім, або галузяться моноподіально, рідше дихотомічно. Вони прямостоячі або лежачі (сланкі), досить простої внутрішньої будови, тобто слабко диференційовані на епідерму, кору і основну тканину. У самому центрі стебла іноді міститься центральний тяж із тонкостінних клітин.

Листок являє собою одношарову пластинку різної форми (округлої, яйцеподібної, лінійної, ланцетної тощо) із серединною жилкою, що має звичайно кілька шарів; іноді її немає. Жилка часом буває така широка, що займає значну частину листка. До стебла листок прикріплюється своєю широкою основою, як правило, впоперек.

Антеридії і архегонії виникають на верхівках стебел або на кінцях бічних відгалужень, на одній або на різних рослинах. У першому випадку гаметофіт двостатевий, у другому — одностатевий. Антеридії та архегонії розміщені звичайно групами і виникають з епідермальних клітин. Антеридії мають форму видовжених міхурців з короткими ніжками. Між ними часто розвиваються нитко- або булавоподібні волоски, так звані парафізи.

Архегонії мають звичайну для мохоподібних будову, але на відміну від печіночників у них шийки довші, а черевце має не одношарову, а багатошарову стінку. Після запліднення стінка черевця дуже розростається, утворюючи так звану каліптру, яка ніби ковпачком закриває коробочку спорогона. Якщо архегоній міститься на верхівці стебла і спорогон, що виникає з яйцеклітини архегонія після її запліднення, відповідно є верхівковим, то такі мохи називають верхоплідними, або акрокарпними. Якщо архегоній і спорогон містяться на верхівці бічного вкороченого пагона, то такі мохи називають бокоплідними або плеврокарпними. Такий поділ є зручним для визначення зелених мохів: систематичного значення йому тепер майже не надають. .

Спорогон (спорофіт), який розвивається із заплідненої яйцеклітини (запліднення відбувається під час дощу або великої роси), є диплоїдом, тобто ядра його клітин миють подвійну кількість хромосом. Ніжка спорогона буває різної довжини і складається з суцільної тканини. Верхній кінець ніжки здебільшого розширений В апофізу, яка є водночас основою коробочки.

Коробочка округла, овальна або циліндрична, прямостояча, відхилена або звисла. Вона складається зі спороносної частини, або урни, і кришечки. В центрі урни завжди є колонка, що піднімається Від апофізи. Стінки урни здебільшого багатошарові, в їхньому епідермісі часто є продихи, особливо в нижній частині. Кришечка конічна, опукла, плоска тощо. Зверху вона накрита ковпачком, котрий є залишком архегонія. Між кришечкою і краєм урни є пояс клітин з потовщеними стінками, який називається кільцем. При достиганні спорогона кришечка разом із ковпачком відокремлюється від урни і Відпадає, а спори висипаються. Кільце в одних мохів відпадає разом з кришечкою, а в інших залишається на урні. Розсіювання спор із коробочки в більшості зелених мохів регулюється так званим перистомом — одним або двома рядами зубців, розташованих по краю урни. Якщо зубці розміщені в один ряд, перистом називається простим, а якщо в два концентричні ряди, — подвійним.

12. Ботанічна характеристика порядку Брієві мохи (клас Листостеблові, підклас Брієві).

Стебла брієвих мохів або не розгалужені зовсім, або галузяться моноподіально, рідше дихотомічно. Вони прямостоячі або лежачі (сланкі), досить простої внутрішньої будови, тобто слабко диференційовані на епідерму, кору і основну тканину. У самому центрі стебла іноді міститься центральний тяж із тонкостінних клітин.

Листок являє собою одношарову пластинку різної форми (округлої, яйцеподібної, лінійної, ланцетної тощо) із серединною жилкою, що має звичайно кілька шарів; іноді її немає. Жилка часом буває така широка, що займає значну частину листка. До стебла листок прикріплюється своєю широкою основою, як правило, впоперек.

Антеридії і архегонії виникають на верхівках стебел або на кінцях бічних відгалужень, на одній або на різних рослинах. У першому випадку гаметофіт двостатевий, у другому — одностатевий. Антеридії та архегонії розміщені звичайно групами і виникають з епідермальних клітин.

13. Ботанічна характеристика порядку Політрихові мохи (клас Листостеблові, підклас Брієві).       

Порядок зелені мохи (Bryales). Серед листкостеблових вони найдосконаліші за внутрішньою будовою та пристосованістю до умов наземного існування. В лісах і на відкритих місцях поширені види рунянки (Polytrichum), яких відомо 92. Звичайним в Україні є Polytrichum commune. Мох утворює дернинки до 40 см висотою. Від нижньої підземної частини - кореневища - відходять багатоклітинні ризоїди, які виконують функцію коренів.

  Стебло прямостояче, округле, з досить складною анатомічною будовою. Зверху вкрите епідермісом. Під ним знаходиться кора, зовнішні шари клітин якої потовщуються і виконують роль механічної тканини.

  За паренхімою кори розміщуються провідний пучок примітивної будови. Зовнішню частину його складає кільце флоеми з живих тонкостінних клітин, по яких проводяться пластичні речовини. Далі залягають один-два шари клітин крахмаленосної піхви. В центрі міститься ксилема, утворена видовженими мертвими клітинами з тонкими поперечними і дуже потовщеними боковими пластинками. По них переміщуються води і мінеральні солі.

  Листок рунянки багатошаровий, по краях одно-, двошаровий. В центрі його проходить жилка,яка складається із ксилеми, флоеми і механічної тканини. На верхньому боці листка є численні асимілятори.

14. Ботанічна характеристика порядку Дикранові мохи (клас Листостеблові, підклас Брієві).

Вид Дикран багатоніжковий (Dicranaceae polysetum S w) Дернинки м'які, рихлі, зелені або жовтувато-зелені, злегка блискучі. Стебло до 15 см висотою, зазвичай просте, з густою білуватою або бурою ризоїдною повстю. Листя до 1 см довжиною, обернені у всі або в один бік; пластинка яйцевидно-ланцетна, загострена, по краю в нижній половині пильчаста; бурі клітини в кутках основи листа не досягають жилки.

Спорогони по 1-5 з одного перихеція, з жовтими або червонуватими, до 4 см дов., ніжками. Коробочка нахилена або повисла, циліндрична, з маленьким зобиком, в сухому стані - скручена і борозенчаста. Кришечка з довгим дзьобиком. Спороносить влітку і восени.

На ґрунті і гниючих стовбурах в лісах, рідше на скелях і болотах. Характерний широко поширений вид лісової смуги. [

15. Ботанічна характеристика порядку Фунарієві мохи (клас Листостеблові, підклас Брієві).

Родина Funariaceae Рід, вид Фунарія вологомірна (Funaria hygrometrica Hedw) Дернинки від блідо-зелених до темно-зелених. Стебло 1-3 см довжиною. Верхні листки до 4 мм довжиною, бруньковидні скупчені, короткозагострені, суцільнокраї або вгорі пильчасті. Ніжка спорогону 3-5 (8) см довжиною, спочатку зігнута, пізніше пряма, скручена. Коробочка косогрушевидна, повисла або горизонтальна, смугаста, червонувато-бура суха і відкрита. Перистом подвійний. Кришка плоскоопукла. Ковпачок роздутий внизу. Спороносить навесні і літом. Зустрічається повсюди на голому ґрунті, часто на згарищах і поблизу житла.

16. Ботанічна характеристика порядку Гіпнобрієві мохи (клас Листостеблові, підклас Брієві).

Порядок Гіпнові (Hypnales) Родина Гіпнові (Hypnaceae) Рід, вид Платегірій повзучій (Platygyrium repens (Brid) Bryol eur)

Дернинки золотисто - чи коричнево-зелені, блискучі. Стебло повзуче, перисто-розгалужене, з округлими, прямими чи зігнутими гілками. Стеблові листки яйцевидно-ланцетні, цілокраї. Жилки немає або вона помітна і подвійна. Клітини листка лінійні, на верхівці короткі.

Коробочка прямостояча, з короткою шийкою, видовжена або циліндрична, правильна або зігнута, жовтувата або коричнева. Перистом подвійний. Зубці зовнішнього перистома вузьколанцетні.

17. Ботанічна характеристика відділу Риніофіти.

Риніофіти найдавніша вимерла група (відділ) вищих рослин. Характеризувалися верхівковим розташуванням спорангіїв і рівноспоровістю, відсутністю коріння і листя, дихотомічною або діхоподіальним (псевдомоноподіальним) галуженням, примітивною анатомічною будовою. Провідна система — типова протостела. Протоксилема розташовувалася в центрі ксилеми; метаксилема складалася з трахеїдів з кільчастими або (рідше) сходовими потовщеннями. Опорні тканини були відсутні. Риніофіти ще не володіли здатністю до вторинного зростання ( меристеми у них були лише верхівкові). Спорангії примітивні, від кулеподібних (діаметром близько 1 мм ) до довгасто-циліндрових (завдовжки до 12 мм ), товстостінні. Гаметофіти риніофітів достовірно не відомі (деякі автори рахують гаметофітами горизонтальні кореневищеподібні органи — так звані ризомоїди). Риніофіти росли на вологих та болотистих місцях, а також в прибережному мілководді. Відділ включає один клас — риніопсиди (Rhyniopsida) з двома порядками — Rhyniales (родини Cooksoniaceae, Rhyniaceae, Hedeiaceae) та Psilophytales (родина Psilophytaceae).

18. Ботанічна характеристика порядку Ринієві (відділ Риніофіти).

Для порядку Rhyniales характерні дихотомічне галуження і тонка, слабо розвинена стела . Ксилема з трахеїдів з кільчастими потовщеннями. Прадавній представник риніофітів — рід куксонія, спочатку виявлений в Уельсі у відкладеннях кінця силурійського періоду (близько 400 млн років назад). Якнайповніше вивчені нижньодевонські роди — ринія і частково хорнеофіт, в якого ризомоїд (вгору від нього відходили стебла, вниз — багаточисельні ризоїди ) був розчленований на чотковидний розташований бульбоподібний сегмент, позбавлений провідних тканин і цілком складався з паренхімних клітин. Вважають, що в процесі еволюції різомоїди риніофітів дали початок корінню. У обох родів стінка спорангія була багатошаровою, покритою кутикулою . Хорнеофіт характеризується своєрідною спороносною порожниною, яка утворює купол, що покриває центральну колонку стерильної тканини, що є продовженням флоеми стебла. Цим хорнеофіт нагадує сучасний сфагнум. У родину ринієвих включають також рід теніокрада, багато видів якого утворювали підводні чагарники в середньому і верхньому девоні. У окрему родину хедеєвих інколи виділяють нижньодевонські роди хедея та яравія. Нижньодевонський рід сциадофіт, що зазвичай виділяється в окрему родину сциадофітових, — невелика рослина, що складалася з розетки простих або слабо дихотомічних тонких стебел із стелой. Для порядку Psilophytales характерні дихоподіальне галуження і більш сильно розвинена стела. У найбільш відомого роду — псилофіт (з нижньодевонських відкладень в Східній Канаді) — нерівно розвинені гілки утворювали головну вісь дихоподія з тоншими бічними гілками: стебло було оточене кутинізованою епідермою з дихальцями; поверхня стебла була гола або покрита шипами довжиною 2—2,5 мм, кінці яких дископодібно розширювалися, що, ймовірно, вказувало на їх секреторну роль. Спорангії розкривалися повздовжньою тріщиною. До псилофіту близькі нижньодевонські роди трімерофіт та пертіка. Вивчення будови риніофітів і їх еволюційних взаємин має велике значення для еволюційної морфології і філогенії вищих рослин. Мабуть, первинним органом спорофіту вищих рослин було стебло, що дихотомічно розгалужується, з верхівковими спорангіями; коріння і листя утворились пізніше за спорангій і стебло. Є всі підстави вважати риніофітів вихідною групою, від якої утворились мохоподібні, плауновидні, хвощевидні і папороті.

19. Ботанічна характеристика порядку Псилофітові (відділ Риніофіти).

20. Поясніть, чому мохи вважають „сліпою” гілкою еволюції?

21. Поясніть цикл розвитку мохів на прикладі Маршанції поліморфної.

Маршанція - дводомна рослина, представлена чоловічими і жіночими особинами. Чоловічі мають підставки з восьмилопатевими дисками, на верхньому боці яких в заглибленнях розвиваються антеридії. На час визрівання гамет клітини диска над антеридіями ослизнюються, виникає канал,  через який вивільнюється численні дводжгутикові сперматизоїди.

  Жіночі рослини несуть на підставках багатопроменеву зірочку, з-під променів якої звисають архегонії з яйцеклітинами. Оточує архегонії знизу загальне покривало - перихецій, а кожний окремий - періанцій. При визріванні архегонія шийка на верхівці розкривається, а шийкові канальцеві клітини і черевна канальцева клітина ослизнюються, і звільняється доступ сперматизоїдам до яйцеклітин.

  Внаслідок злиття яйцеклітини і сперматизоїда виникає зигота, з якої розвивається спорофіт або спорогон. Спорогон складається з коробочки і ніжки, нижня частина якої є гаусторієм. В коробочці утворюються спори і елатери, за допомогою яких спори розсіваються.

  Спора за сприятливих умов проростає в пластинчасту протонему, де утворюються бруньки, які дають початок новій рослині маршанції. В циклі розвитку чітко виражене чергування двох поколінь гаметофіта - самої рослини і спорофіта - ніжки і коробочки. Переважає гаметофіт.

  Вегетативно розмножується маршанція за допомогою бруньок, що утворюються на таломі у виводкових кошиках, рідше - з обривків талому.

22. Поясніть цикл розвитку мохів на прикладі Зозулиного льону.

Зозулин льон — дводомна рослина, чоловічі екземпляри мають на верхівці плоскі головки, оточені червонувато-бурими листочками, між якими є особливі білі багатоклітинні мішечки, антеридії, що містять слизисті скупчення, які складаються з клітин сперматозоїдів (антерозоїдів), у вигляді спірально звитих тілець; останні за допомогою двох довгих війок енергійно рухаються у воді.

З краплями води сперматозоїди потрапляють на жіночі екземпляри, що ростуть звичайно суцільними дернинками біля чоловічих. Останні після виділення сперматозоїдів продовжують рости далі і дають в наступному році нові червонувато-бурі головки з антеридіями.

У жіночих екземплярів на верхівках між зеленими листками розвиваються архегонії — численні мішечки з розширеною основою, в глибині якої міститься по одній яйцевій клітині. Архегоній має у верхній частині каналець, по якому сперматозоїд проникає всередину архегоній і зливається з яйцевою клітиною. Відбувається процес запліднення, що нагадує аналогічний процес у насінних рослин.

Слідом за заплідненням починається ріст спорогонія, який розвивається із заплідненої клітини (зиготи). Нижня частина архегонія залишається прикріпленою до верхівки стебла моху, а верхня виноситься на верхівці спорогонія і перетворюється у волосистий ковпачок, який пізніше прикриває собою коробочку з достигаючими спорами. Нижня частина спорогонія витягується в довгу, спочатку зеленувату, а потім червонувату пружну ніжку, на якій тримається коробочка. Всередині коробочки розвивається спорангій (мішечок), заповнений дрібними спорами. Останні після достигання висипаються, підхоплюються вітром і у великій кількості розносяться ним.

Потрапивши на вологий грунт, спори проростають і утворюють на першій стадії розвитку моху так звану протонему, що складається з тонких розгалужених зелених ниток. На протонемі в дальшому виростає стебло моху, густо вкрите листками.

23. Загальна характеристика відділу Плауноподібні.

  Сучасні й вимерлі рослини диференційовані на корінь, стебло, листки. Листки дрібні, через що плауноподібні відносять до мікрофільної лінії розвитку. По муті листки є філоїдами - зовнішніми виростами стебла, внаслідок чого стебло немає чіткого розчленування на вузли і міжвузля. Споролистки з одним спорангієм, часто зібрані в колоски (стробіли). Плауноподібні походять від ринієфітів. Вони споріднені з псилотоподібними, хвощами та іншими споровими рослинами. Поділяються на два класи: плаунові і полушникові.

Клас плаунові (Lycopodiopsida). Включає три порядки: протолепідендрові, астероксилові і плаунові.

  

24. Ботанічна характеристика класу Плауноподібні.

Плауновидні (Lycopodiopsida) — клас плауноподібних рослин. У сучасній флорі відомо близько 200 видів, що належать до 5 родів, 2 родин і одного порядку.

Листки плауновидних ланцетні, гострі, шилоподібні або лускоподібні, без язичка. Спорофіли не відрізняються або мало відрізняються від вегетативних листків. Спори однакові за розміром. Гаметофіт у тропічних рослин помірного клімату підземний, бульбоподібний, безбарвний, з мікоризою. Сперматозоїди з двома джгутиками.

25. Ботанічна характеристика порядку Астероксилові (відділ Плауноподібні, клас Плауновидні).

Порядок астероксилові (Asteroxilales). Це викопні рослини. Їх рештки знайдено у відкладах девонського періоду. Характерною рисою їх були дихотомічно розгалужені стебла, вкриті голчастими листками.

26. Ботанічна характеристика порядку Протолепідодендронові (відділ Плауноподібні, клас Плауновидні).

Порядок протолепідендрові. Це виключно викопні рослини, які з'явилися в девонському і найбільшого розвитку досягли в кам'яновугільному періоді. Стебла і гілки мали камбій і здатні були потовщуватися. Листки дрібні, з центральною жилкою. Рослини різноспорові. Спорофіли зібрані в стробіли (колоски).

27. Ботанічна характеристика порядку Плаунові (відділ Плауноподібні, клас Плауновидні).

Порядок плаунові (Lycopodiales). Це виключно трав'яні рослини, рівноспорові. Спорофіли зібрано в спороносні колоски. Спорофіл з однієм спорангієм. Гаметофіт двостатевий. Сперматизоїди дводжгутикові. Поширені в тропіках, мубтропіках і помірно холодних областях обох півкуль. На території України відомо 6 видів. Широко поширений в наших лісах плаун булавовидний Lycopodium clavatum, рідше спостерігається L.selago

28. Ботанічна характеристика класу Молодильникові (відділ Плауноподібні.

29. Ботанічна характеристика порядку Плаункові (відділ Плауноподібні, клас Молодильникові).

30. Ботанічна характеристика порядку Лепідодендронові (відділ Плауноподібні, клас Молодильникові).

31. Ботанічна характеристика порядку Молодильникові (відділ Плауноподібні, клас Молодильникові).

32. Загальна характеристика відділу Хвощеподібні.

Хвощеподібні (Equisetophyta)

  До хвощеподібних належать сучасні та викопні трав'яні і деревні рослини з розчленованими на вузли, міжвузля стеблами, що несуть у вузлах дрібні, часто редуковані листки, розташовані кільцями. Тому цей клас ще називають членисті.

  Походять хвощі від ринієподібних. Первісні хвощеподібні відомі ще з девонського періоду, але найбільшого розвитку вони досягли у кам'яновугільному. До нашого часу дійшли лише близько 30 видів.

  Провідна система стебла представлена актиностелою або артростелою.

  Більшість хвощеподібних - рівноспорові рослини, хоч деякі викопні форми були різноспоровими. Органом спороношення у них є чисті або змішані стробіли, на яких розташовані своєрідні спорангієносні структури - спорангіофори. У циклі розвитку хвощеподібних переважає спорофіт. Гаметофіт - зелені недовговічні одно-,двостатеві рослини розмірами в кілька міліметрів. Органами статевого розмноження є антеридії й архегонії. Запліднення здійснюється у воді. із зиготи розвивається нестатеве покоління - спорофіт.

  Відділ ділиться на три класи: гієнієві (Hieniopsida), клинолисті (Sphenophyllopsida), хвощеві (Equisetopsida). Представники перших двох класів вимерли.

33. Ботанічна характеристика класу Хвощевидні (відділ Хвощеподібні).

Клас хвощеві ((Equisetopsida). Монотипний клас, представлений одним родом - хвощем (Equisetum). Це кореневищні багаторічні трав'яні рослини. Їх стебла, а іноді гілки закінчуються стробілами, що складаються з щитоподібних спорангіофорів. Стебла членисті, поздовжньо-ребристі, з кільчастим галуженням. Листки дрібні, лускуваті, що зрослися у трубчасті піхви.

  Спори морфологічно однакові, але прорростають у різностатеві дрібні гаметофіти. Спори вкриті трьома оболонками:інтиною, екзиною, периною. Перина утворена двома стрічкоподібними елатерами,здатними до гігроскопічних рухів. Елатери відіграють роль у розкиданні спор, рознесенні їх вітром на великі відстані сумісному зростанню чоловічих і жіночих гаметофітів.

  Хвощам властиві ознаки гігрофітів і ксерофітів, ростуть вони переважно на болотах, заболочених луках вдовж берегів річок і ставків, досить поширені в лісах, на суходільних луках і полях.

 

34. Ботанічна характеристика порядку Каламітові (відділ Хвощеподібні, клас Хвощевидні).

35. Ботанічна характеристика порядку Хвощові (відділ Хвощеподібні, клас Хвощевидні).

36. Ботанічна характеристика класу Гіенієвидні (відділ Хвощеподібні).

37. Ботанічна характеристика класу Клинолистовидні або Сфенофілопсиди (відділ Хвощеподібні).


25.03.2014; 03:19
хиты: 1259
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь