Екологічні групи і адаптація ссавців
Наземні форми (комахоїдні, слон,копитні), які за типом ходіння поділяються на: ступнеходячі (ведмеді, примати); пальцеходячі (більшість комахоїдні, хижі); фалангоходячі (копитні); стрибаючі (зайцеподібні, сумчасті).
Швидкість пересування ссавців (км/год): газель, лев – 80; гепард – 115; собака і вовк – 64; зебра – 65; лисиця – 64; слон – 55; олень – 40.
Стрибки у довжину найбільші мають (м): барс – 15; кенгуру – 13,5; газель – 10; рись – 4; собака – 4,5; заєць – 3.
Стрибання у висоту (м): пума – 5; кенгуру – 3,3; кінь – 2; газель – 3; жираф – 1,8.
Здатністю літати володіють (м): білка-летяга – 60; звичайна білка – 15; куниця – 12.
Швидкість плавання ссавців (км/год): синій кит – 90; косатка – 65; дельфін – 45; кашалот – 22; тюлень – 20; ондатра – 5,5; бобер – 3,5.
Форми пересування наземних ссавців наступні: крок (повільно) рухаються ліва передня – права задня; рись (швидко) – ліва передня, права задня; інохідь, коли ліва передня і ліва задня одночасно рухаються, а потім права передня – права задня (жирафи, коні, слони, ведмеді); аритмічний рух 3 і 1, 2 і 1 кінцівки (галоп, кар’єр); змішані алюри; рикошетний тип бігу (тушканчики).
Місця життя ссавців різноманітні: нори (лисиці, дрібні гризуни); підземні форми (сліпаки, кроти); гірські форми (гірські козли, козулі, барани); деревні форми (лісова куниця, лісовий кіт, білка, соня, примати, лінивці, бурий ведмідь); літаючі (білки-летяги, кажани); водні форми (5 рядів ссавців).
Вода у 77 разів щільніша за повітря, а вміст СО2 у воді в 60 раз більше, ніж у повітрі, тоді як О2 у воді в 130 раз менше ніж у повітрі. У водних тварин має місце брахикардія при пірнанні, коли ніздрі закриваються клапанами, а очі невеликі і кришталик кулястий.
Орієнтація у воді органами слуху. Дельфін сприймає звуки в діапазоні 140000 Гц, а людина лише 140 Гц. Глибина занурення у кашалота – 1100м, а тривалість під водою – 60хв, бобер – 15хв і морж лише 10хв.
Пристосування ссавців до захисту і нападу: голки у їжака, єхидни, дикобраза; панцир у броненосців; неприємний запах (землерийка); неприємна рідина (тхір) при якій людина може втратити свідомість на 1-2 год; маскувальне забарвлення (зайці, ласка, горностай); позування (хом'яки); зуби (ведмідь); гурт, колонії гризунів; кігті; шипи; швидкість руху; підкараулювання. Органи чуття високо диференційовані і удосконалені.
Фізіологія верблюда полягає в тому, що це пустельна тварина, не депонує воду в організмі. Накопичений жир у тілі забезпечує організм метоболічною водою (з 1г жиру утворюється 10,7г води). Окислення жиру потребує багато кисню і рівень дихання та втрата водяних парів більша ніж та, що утворилася внаслідок окислення жиру. Тому у верблюда в спеку: температура тіла коливається до +6°С; частота дихання – 8-18 раз/хв.; піт випаровується з шкіри (економія води); нирки утворюють висококонцентровану сечу; п’є гірко-солону воду. Переносить втрату води з організму 27% маси тіла, що у 2 рази вище, ніж у інших ссавців.
