Ряд непарнокопитні – Perissodactyla
Досить великі тварини з найбільш розвиненим третім пальцем (у частини видів зберігається лише він
один). Ступінь редукції решти пальців відповідає швидкості пересування (максимальна у однопалих). Кінцеві
фаланги пальців мають рогові копита. У плечовому поясі немає ключиць. Шлунок простий. Предками
непарнокопитних були примітивні копитні – Condylarthra. Вже у еоцені непарнокопитні стали
багаточисельними (описано коло 500 видів), але в міоцені їх кількість різко скоротилась. До теперішнього часу
збереглось три родини з 18 видами.
Р о д и н а т а п і р и – Tapiridae – найбільш примітивні непарнокопитні. Передні кінцівки
чотирьохпалі, задні – трьохпалі. Один вид – чапрачний тапір – Tapirus indicus – живе в Південно-Східній Азії і
три види – в Південній Америці. Населяють болотисті ліси і береги водойм. Добре плавають і пірнають,
харчуються прибережною і водною рослинністю. Р о д и н а н о с о -р о г и – Rhinocerotidae великі тяжкої
будови звірі (довжина тіла 2-4 м, маса 1-3,5 т). Кінцівки трипалі; товста шкіра майже безволоса. На носових і
лобових кістках сидять один-два роги, утворені зроговілим епідермісом. Ікла редуковані. Населяють савани,
тропічні ліси; харчуються чагарниковою і трав’яною рослинністю; поширені в Африці і Південно-Східній Азії.
Раніше носороги жили також в Євразії, зустрічались разом з мамонтами: шерстистий носоріг – Rh. thichorhinus
відомий з відкладів льодовикового періоду; ймовірно, жив і у більш пізній час. Р о д и н а к о н я ч і – Equidae
мають на передніх і задніх кінцівках по одному пальцю; від другого і четвертого пальців зберігаються
рудименти у вигляді “грифельних кісточок”. Здатні до швидкого бігу. Зебри – Hippotigris поширені в
африканських саванах, віслюки Equus asinus ще є в пустелях Північної Африки. Дикі коні - Equus przewalskii
зараз збереглися у невеликій кількості в Монголії. Останній дикий європейський кінь – тарпан (підвид коня
Пржевальського) вбитий в пониззях Дніпра в 70-х роках минулого століття; в історичний час вони жили в
степах і лісостепах Європи. Кулан - Equus hemionus – примітивної будови кінь, що зберігся у невеликій
кількості в Південній Туркменії, Ірані, Афганістані, Монголії, Північно-Західному Китаї.
Ряд хижі – Сarnivora
Переважно м’ясоїдні тварини, хоч багато тварин використовує додатково рослинну їжу. Найбільш
“тваринноїдні” котячі; широко використовують рослинний корм кунячі і, особливо, ведмеді. Величина і форма
тіла дуже відрізняються (довжина тіла від 14 см до 3 м; маса – від 100 г до 1 т). Різці малі, ікла завжди добре
розвинені, корінні зуби горбкуваті, часто з ріжучими краями; останній передкутній зуб верхньої щелепи і
перший кутній зуб нижньої щелепи вирізняються великими розмірами і ріжучим краєм. Це так звані хижі зуби,
які досягають особливого розвитку у найбільш м’ясоїдних видів. Добре розвинений волосяний покрив, у
північних форм він густий і пухнастий. Ці ознаки характеризують біля 240 широко поширених видів. Близькі
до хижих ластоногі, яких об’єднували в окремий ряд ластоногі – Pinnipedia. Зараз 34 види 3 родин цих
представників входять до складу ряду Сarnivora. Ластоногі проводять більшу частину життя у воді, виходячи на
берег або лід для відпочинку, парування, народження малят, а також під час линьки. Крупніші від наземних
хижих (маса тіла 40-3000 кг). Це пов’язано з перебуванням у холодній воді. Волосяний покрив з жорстких
волосин (у молодих з підпушшю). Під шкірою є товстий шар жиру; його величина більша в мешканців
холодних морів. Тіло видовжене, обтічне. Кінцівки перетворені у веслоподібні ласти, що виступають за межі
тулуба з половини передпліччя (передня) і третини гомілки (задні кінцівки). Між пальцями товста шкіряста
перетинка. Рух виконують переважно ласти задніх кінцівок, передні використовуються як стабілізатори і рулі.
На суші легше пересуваються вухаті тюлені, використовуючи обидві пари ласт; справжні тюлені на твердому
субстраті більш беззахисні. Добре плавають і тримаються у товщі води, так як густина їх тіла з товстим шаром
підшкірного жиру близька до густини води. Відмінності між зубами різних категорій не такі яскраві; зуби
переважно конічні.
Легені більші, ніж у наземних хижих: у ладозького тюленя вони складають 2,8 % від маси тіла, у песців
– 1,8 %, в лисиці – лише 1,1 %. Більше у ластоногих і крові – 10-15 % від маси тіла, тоді як у собаки 6-8 %. У
ластоногих більше міоглобіну в м’язах, ніж у наземних хижих, що забезпечує резерв кисню при пірнанні.
Максимальна тривалість перебування під водою більшості видів біля 15 хв., але у деяких може бути значно
вищою. Встановлена здатність до ехолокації у водному середовищі на частотах 3-13 кГц. Добре розвинений
нюх. Народжують малят на березі (неофіли – вухаті тюлені) або на плавучому прибережному льоді (пагофіли -
моржі, нерпи та ін.). В останніх запаси жиру в тілі перед розмноженням особливо значні. В молоці дуже
високий відсоток жиру – до 43 % і білків – до 12 % (у гренландського тюленя).
Родина собачі – Canidae – середньої величини тварини з пальцеходними кінцівками, пристосованими
до бігу (мають невтяжні кігті). Полюють найчастіше переслідуючи жертву, з чим пов’язаний розвиток органів
нюху (довга витягнута морда). Відрізняються складною популяційною структурою – часто утворюють великі
сім’ї і зграї. Складна нервова діяльність сприяла одомашненню вовка: висока мінливість і штучний добір
забезпечили виведення більшості порід собак. Серед диких собачих лисиця і песець - важливі хутрові звірі. Їх
одомашнені форми з особливо цінним хутром (сріблясті лисиці, голубі песці) розводяться на фермах. Широко
розселився в європейській частині акліматизований тут єнотовидний собака з природнім ареалом в
Усурійському краї. В Україні 5 видів: вовк – Canis lupus, шакал золотавий – C. aureus, лис звичайний – Vulpes
vulpes, лис корсак – V. corsac, собака єнотовидний – Nyctereutes procyonoides. Шакал – новий вид нашої
теріофауни, тільки в останні роки з’явився на півдні України. Лис-корсак в історичні часи водився в Криму,
зараз в дуже малій кількості зустрічається на Луганщині. Єнотовидний собака населяє долини річок та інші
заболочені угіддя; акліматизований в Україні вид.
Родина котячі - Felidae - включає 36 видів середніх і великих розмірів (маса 1,5-275 кг) - найбільш
м’ясоїдних представників ряду. Полюють, підстерігаючи здобич і стрімко нападаючи на неї, рідко
переслідують. Цьому сприяють кругла голова з коротким носом і великими очима, пальцеходні кінцівки,
озброєні гострими втяжними кігтями. Наземні звірі, але багато з них добре лазять по деревах. Поширені на всіх
континентах за винятком Австралії. Дрібні види котячих населяють змішані рівнинні і гірські ліси Європи
(Felis silvestris), степи і пустелі Азії і Африки (F. lybica, F. margarita). В очеретяних і чагарникових заростях Азії
живе очеретяний кіт – F. chaus. З великих котів відомі наступні види: тигр – Panthera tigris, леопард – P. Pardus
Ряд хоботні – Proboscidea
Найбільші наземні тварини висотою 3-4 м і масою 4-5 т; були численні і широко поширені в
третинному періоді. Хобот – сильно видовжений мускулистий ніс, що зростається з верхньою губою і
підтримується при основі хрящем; використовується як хватальний орган, що виконує одночасно функцію
дотику і нюху. Кінцівки п’ятипалі з невеликими копитцями і плоскою ступнею; на підошві під шкірою
желеподібна пружна підстилка, що забезпечує безшумні рухи по грунту.
Шкіра товста, у сучасних видів гола. Бивні – верхні парні різці, що розростаються і далеко видаються з
ротової порожнини; ростуть протягом всього життя. З кожної сторони щелепи є всього по одному
функціонуючому корінному зубу; при зношуванні замінюється наступним, який розвивається до того часу.
Статевої зрілості досягають у віці 10-16 років, живуть до 50-80 років. Самка після 18-22 місяців вагітності
народжує 1 маля масою біля 100 кг. У індійського слона – Elephas maximus бивні є лише у самців; легко
приручається, але в неволі, як правило, не розмножується. Африканський слон – Loxodonta africana більший за
розмірами; бивні мають і самки; важко приручаються. В останні роки доведена наявність двох видів слонів в
Африці: африканського лісового слона – Loxodonta cyclotis і африканського саванного слона - L. africana.
У четвертинний період значні території від тундри до степів населяв мамонт – Elaphas primigenius з
довгим рудим хутром і великими загнутими бивнями. Багато їх було і в Україні, особливо в басейні Дніпра, про
що свідчать викопні рештки цих тварин. У багаторічній мерзлоті Сибіру виявляють рештки мамонтів, що добре
збереглися. Такою найціннішою з викопних знахідок в усьому світі є знаменитий березівський мамонт, опудало
якого експонується в Зоологічному музеї Санкт-Петербурга.
