Спектр харчових об’єктів кісткових риб надзвичайно широкий, містить мало не всі
життєві форми водних організмів – від одноклітинних водоростей до вищих хребетних,
передусім, завдяки різноманіттю конструкції ротового апарату. Рот може бути озброєним
зубами хапальним, у вигляді розсувної трубки, пінцетоподібним, із гострими ріжучими
щелепами, з потужними жувальними щелепами, тощо. У веслоносів (Polyodontidae) він такий
широкий, що риба нагадує химерну діжку з хвостом, яка поволі ковзає у водяній товщі,
фільтруючи поживу. У споживачів планктону, як звичайно, добре розвинуті числені зяброві тичинки , що утворюють своєрідне сито. Рослиноїдні риби часто мають у кишківнику симбіонтів (протозоїв,
грибів та бактерій), які допомагають розщеплювати клітковину.
Добовий раціон риб, залежно від їхнього фізіо- логічного стану, віку та інших умов, може становити від 0,2 до 30,0% маси їхнього тіла. Хижі риби можуть не їсти кілька днів або й тижнів після успішного полювання. Під час нерестових міграцій деякі риби взагалі не живляться; у лососів роду Oncorhynchus, річкових вугрів, наприклад, кишечник навіть зазнає дегенерації
Розмноження і розвиток. Плодючість кісткових риб набагато більша, ніж хрящових. У зовсім
дрібних риб ікринок кілька десятків. Переважно ж рахунок іде на десятки тисяч-мільйони.
Рекордсмен – риба-місяць, вона відкладає до 300 млн дрібних (0,7 мм) пелагічних (таких, що вільно плавають біля поверхні) ікринок. Та тільки один відсоток з них має шанси
розвинутися й дожити до однорічного віку. Плодючість самок судака, щуки та коропа становить до 1 млн. ікринок, тоді як струмкової форелі – лише 200―2 000. Ікра форелі велика (до 5 мм), інкубується від жовтня до квітня у галькових насипах посеред русла гірських потоків, де їй ніщо в цю пору не загрожує. Щоправда, зруйнувати гніздові насипи може важка техніка, якщо, наприклад, русло використовують для транспортування лісу.
Оболонка заплідненої ікри фіто- й літофільних риб деякий час після нересту є клейкою,
завдяки чому кладки розміщуються в оптимальних для подальшого розвитку місцях і
успішність ембріонального розвитку збільшується (рис. 61). Проте і в таких випадках, через виїдання ікри та молоді іншими рибами й безхребетними, виживання становить лише 1–3%. Є чимало прикладів турботи про потомство. Наприклад, у багатьох видів самець охороняє кладку; працюючи плавцями, поліпшує газовий режим. Інші види виношують ікру та личинок у роті (тиляпії, апогони), на тілі (деякі соми, дискуси), у виводкових сумках під покривами (морські голки, морські коники). Є приклади використання як інкубатора травного тракту (сомики-аріуси). Захищені тілом ікринки отримують кисень з капілярів батьківського організму. Нарешті, деяким кістковим властиве яйцеживородіння (мечоносець, бельдюга).
Більшість риб протягом життя розмножується кілька разів, тобто вони поліциклічні (моноциклічні – річковий вугор, тихоокеанські лососі). Нерестяться риби щорічно
або раз на два―п’ять років, приурочуючи вихід мальків до періоду максимального розвитку
кормових об’єктів. Нерест буває одноразовим і порційним (з інтервалом у два―чотири тижні).
Річкові вугрі, тихоокеанські лососі (рід Oncorhynchus) та плідники деяких інших видів з
різних рядів після нересту гинуть. Рештки тіл дорослих особин збагачують нерестові угіддя
біогенним матеріалом, що сприяє локальному поліпшенню кормової бази для молоді. Для початку нересту необхідно, щоб ікра й молочко
Синхронність остаточного дозрівання забезпечують статеві гормони (зокрема, стерогормони), а власне нерест починається за наявності кількох чинників – нерестових сигналів. До них належать відповідний хімізм води, її температура й аерованість, певний нерестовий субстрат, поведінка партнерів. Фітофільні види відкладають ікру на рослини, псамофільні – на пісок, літофільні – на каміння. Пелагічні риби переважно мають ікру, що плаває (питома вага
зменшена завдяки жировим краплям). Після більш або менш тривалої інкубації (від двох до
понад 200 діб) з ікринок виходять личинки, у яких вже у вільному стані завершується
добудова всіх головних систем органів, формуються луски. Лише після цього настає
мальковий період. Надалі риба росте впродовж усього життя без суттєвих змін у будові,
окрім тих, що пов’язані зі статевим дозріванням.
Перші етапи онтогенезу яйцеживородних видів відбуваються у тілі самки. Після
завершення інкубаційного періоду самки народжують личинок або й мальків. Такий
«нерест» добре відомий акваріумістам, бо характерний для гупі, мечоносців та інших
популярних акваріумних риб з родини пецилієвих. Ікра, якої загалом небагато (10―2 000
штук), під час інкубації безпосереднього зв’язку з материнським організмом не має. Лише у
представників родині гудеєвих (Goodeidae) з гірських водотоків Мексики бідні на жовток
ікринки розвиваються у стрічкоподібних виростах стінок яєчника – т р о ф о т е н і я х ; часто
водночас розвивається тільки один ембріон, а довжина новонародженого малька така ж, як і
тіла матері.
Міграція
Важливим елементом життєвого циклу багатьох видів риб є м і г р а ц і ї . Бувають активні й пасивні міграції. У першому випадку риби рухаються в обраному напрямі, іноді переборюючи сильні течії й пороги (наприклад, лососеві). У разі пасивних міграцій використовувана сила течії. Обидві форми міграції звичайно
доповнюють одна одну: активна – у дорослих, пасивна – у личинок і молоді (міграції личинок оселедця, вугра й ін.). Пасивна міграція спостережена й у деяких малорухомих пелагічних риб, що живуть у районах кругових теплих течій (риба-місяць та ін.).
Під час активних міграцій риби орієнтуються за допомогою всіх органів чуття. Вважають, що особливо
важливими є хімічні й температурні сприйняття. Хоча риби здатні розрізняти навіть невеликі, у частки градуса, перепади температур, основним під час обирання напряму, напевно, слугує хімічне чуття. Дорослі вугрі орієнтуються на підвищення солоності, а лососі, навпаки, – на зменшення.
Під час входження в ріку риби орієнтуються за допомогою хімічної пам’яті, що зберегла з личинкового
періоду запах «рідної» ріки. Спостереження за поведінкою зграй тихоокеанських лососів, які мігрують у морі, дають підстави припустити, що вибір загального напрямку до рідного берега може відбуватися й завдяки орієнтації за сонцем чи астронавігації.
У житті багатьох риб міграції різного типу чергуються. Після нересту, під час кормових міграцій, риби
переходять у багаті на корми «пасовища». Частина видів тримається на цих кормових ділянках більш-менш осіло до наступного циклу розмноження, інші постійно блукають у пошуках їжі. З настанням термінів чергового розмноження починаються нерестові міграції. У багатьох прісноводних і деяких морських риб північних і помірних широт після нагулу відбуваються зимувальні міграції. На місцях зимівель у стані мінімальної активності риби переживають зимовий період. У прісних водоймах місцями зимівель звичайно є найглибші ділянки – «ями». В наших ріках у ямах зимують лящ, карась, короп, судак. Риби мало рухаються, стоять поряд одна з одною, іноді в кілька шарів. Азовська хамса на зимівлю мігрує у глибше Чорне море.
Початок зимувальних міграцій визначений фізіологічним станом риб (кількістю накопиченого жиру, появою «холодних» ферментів та ін.) і зміною зовнішніх умов (температури, солоності, вмісту кисню). Без жирового запасу зимівельна міграція може не відбутися. Наприклад, хамса, що має жирність до 14%, не мігрує з Азовського моря навіть у випадку різкого зниженнях температури води, якщо жирність становить 14―17%, вона починає міграцію за умови зниження температури до 9―14°С, а в разі жирності близько 22% дружно мігрує навіть за невеликого зниження температури. Іноді на зимівлю йдуть статевозрілі популяції, а незрілі особини продовжують кормитися всю зиму.
