пользователей: 21211
предметов: 10450
вопросов: 177346
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

48. Живлення, розмноження і розвиток риб. Міграції та їх принципи

Спектр  харчових  об’єктів  кісткових  риб    надзвичайно  широкий,  містить  мало  не  всі 

життєві  форми  водних  організмів  –        від  одноклітинних  водоростей  до  вищих  хребетних, 

передусім,  завдяки  різноманіттю  конструкції  ротового  апарату.  Рот  може  бути  озброєним 

зубами  хапальним,  у  вигляді  розсувної  трубки,  пінцетоподібним,             із  гострими  ріжучими 

щелепами, з потужними жувальними щелепами, тощо. У веслоносів (Polyodontidae) він такий 

широкий,  що  риба  нагадує  химерну  діжку  з  хвостом,  яка  поволі  ковзає  у  водяній  товщі, 

фільтруючи поживу. У споживачів планктону, як звичайно, добре розвинуті числені зяброві  тичинки ,   що   утворюють   своєрідне   сито.    Рослиноїдні риби   часто  мають   у  кишківнику   симбіонтів   (протозоїв, 

грибів   та  бактерій),   які  допомагають     розщеплювати  клітковину.

     Добовий    раціон   риб,   залежно   від  їхнього   фізіо- логічного  стану,  віку  та  інших  умов,  може  становити  від  0,2 до 30,0% маси їхнього тіла. Хижі риби можуть не їсти  кілька днів або й тижнів після успішного полювання. Під  час нерестових міграцій деякі риби взагалі не живляться; у  лососів  роду  Oncorhynchus,  річкових  вугрів,  наприклад,  кишечник навіть зазнає дегенерації

Розмноження і розвиток.      Плодючість  кісткових  риб  набагато  більша,  ніж  хрящових.  У  зовсім 

дрібних риб  ікринок кілька  десятків.  Переважно  ж  рахунок  іде  на  десятки  тисяч-мільйони. 

Рекордсмен – риба-місяць, вона відкладає до 300 млн дрібних (0,7 мм) пелагічних (таких, що  вільно   плавають   біля   поверхні)   ікринок.   Та   тільки   один   відсоток   з   них   має   шанси 

розвинутися  й  дожити  до  однорічного  віку.  Плодючість  самок  судака,  щуки  та  коропа  становить  до  1  млн.  ікринок,  тоді  як  струмкової  форелі  –  лише  200―2 000.  Ікра  форелі  велика  (до  5  мм),  інкубується  від  жовтня  до  квітня  у  галькових  насипах  посеред  русла  гірських потоків, де їй ніщо в цю пору не загрожує. Щоправда, зруйнувати гніздові насипи  може важка техніка, якщо, наприклад, русло використовують для транспортування лісу.

     Оболонка заплідненої ікри фіто- й літофільних риб деякий час після нересту є клейкою, 

завдяки  чому  кладки  розміщуються  в  оптимальних  для  подальшого  розвитку  місцях  і 

успішність ембріонального розвитку збільшується (рис. 61). Проте і в таких випадках, через  виїдання     ікри   та   молоді     іншими     рибами      й  безхребетними, виживання становить лише 1–3%. Є   чимало     прикладів     турботи     про   потомство.  Наприклад,   у   багатьох   видів   самець   охороняє  кладку;  працюючи  плавцями,  поліпшує  газовий  режим.  Інші  види  виношують  ікру  та  личинок  у  роті   (тиляпії,   апогони),     на   тілі  (деякі    соми,  дискуси),   у   виводкових   сумках   під   покривами  (морські    голки,    морські    коники).    Є   приклади  використання      як   інкубатора   травного   тракту  (сомики-аріуси).        Захищені        тілом      ікринки  отримують       кисень     з  капілярів     батьківського  організму.  Нарешті,  деяким  кістковим  властиве  яйцеживородіння (мечоносець, бельдюга).

      Більшість         риб        протягом          життя  розмножується         кілька     разів,     тобто     вони  поліциклічні       (моноциклічні  –      річковий  вугор,  тихоокеанські  лососі).  Нерестяться  риби  щорічно 

або  раз  на  два―п’ять  років,  приурочуючи  вихід  мальків     до   періоду     максимального        розвитку 

кормових  об’єктів.  Нерест  буває  одноразовим  і  порційним  (з  інтервалом  у  два―чотири  тижні). 

Річкові      вугрі,    тихоокеанські        лососі      (рід  Oncorhynchus)  та  плідники  деяких  інших  видів  з 

різних  рядів  після  нересту  гинуть.  Рештки  тіл  дорослих     особин     збагачують     нерестові     угіддя 

біогенним     матеріалом,     що    сприяє    локальному  поліпшенню       кормової     бази    для    молоді.    Для  початку  нересту  необхідно,  щоб  ікра  й  молочко                       

     Синхронність        остаточного  дозрівання     забезпечують      статеві    гормони     (зокрема,    стерогормони),       а  власне    нерест  починається   за   наявності   кількох   чинників   –        нерестових   сигналів.   До   них   належать  відповідний   хімізм   води,   її   температура   й   аерованість,   певний   нерестовий   субстрат,  поведінка партнерів. Фітофільні види відкладають ікру на рослини, псамофільні – на пісок,  літофільні  –   на  каміння.  Пелагічні  риби  переважно  мають  ікру,  що  плаває  (питома  вага 

зменшена завдяки жировим краплям). Після більш або менш тривалої інкубації (від двох до 

понад  200  діб)  з  ікринок  виходять  личинки,  у  яких  вже  у  вільному  стані  завершується 

добудова   всіх   головних   систем       органів,   формуються   луски.   Лише   після   цього   настає

мальковий  період.  Надалі  риба  росте  впродовж  усього  життя  без  суттєвих  змін  у  будові,

окрім  тих,  що  пов’язані  зі  статевим  дозріванням. 

   Перші   етапи   онтогенезу   яйцеживородних   видів   відбуваються   у   тілі   самки.   Після 

завершення   інкубаційного   періоду   самки   народжують              личинок   або   й   мальків.   Такий 

«нерест»  добре  відомий  акваріумістам,  бо  характерний  для  гупі,  мечоносців  та  інших 

популярних  акваріумних  риб  з  родини  пецилієвих.  Ікра,  якої  загалом  небагато  (10―2 000

штук), під час інкубації безпосереднього зв’язку з материнським організмом не має. Лише у 

представників  родині  гудеєвих  (Goodeidae)  з  гірських  водотоків  Мексики    бідні  на  жовток 

ікринки розвиваються у  стрічкоподібних виростах стінок яєчника –  т р о ф о т е н і я х ; часто 

водночас розвивається тільки один ембріон, а довжина новонародженого малька така ж, як і 

тіла матері.

Міграція

Важливим  елементом  життєвого  циклу  багатьох  видів  риб  є         м і г р а ц і ї . Бувають  активні  й  пасивні  міграції.  У  першому  випадку  риби  рухаються  в  обраному  напрямі,  іноді  переборюючи  сильні  течії  й  пороги  (наприклад, лососеві). У разі  пасивних міграцій  використовувана  сила течії.  Обидві форми міграції звичайно 

доповнюють одна одну: активна – у дорослих, пасивна – у личинок і молоді (міграції личинок оселедця, вугра й  ін.). Пасивна міграція спостережена  й  у деяких малорухомих  пелагічних риб, що живуть  у районах кругових  теплих течій (риба-місяць та ін.).

      Під час активних міграцій риби орієнтуються за допомогою всіх органів  чуття. Вважають, що особливо 

важливими є хімічні й температурні сприйняття. Хоча риби здатні розрізняти навіть невеликі, у частки градуса,  перепади  температур,  основним  під  час  обирання  напряму,  напевно,  слугує           хімічне  чуття.  Дорослі  вугрі  орієнтуються на підвищення солоності, а лососі, навпаки, – на зменшення. 

      Під час входження в ріку риби орієнтуються за допомогою хімічної пам’яті, що зберегла з личинкового 

періоду запах «рідної» ріки. Спостереження за поведінкою зграй тихоокеанських лососів, які мігрують у морі, дають  підстави  припустити,  що  вибір  загального  напрямку  до  рідного  берега  може  відбуватися  й  завдяки орієнтації за сонцем чи астронавігації.

      У житті багатьох риб міграції різного типу чергуються. Після нересту, під час кормових міграцій, риби 

переходять  у  багаті  на  корми  «пасовища».  Частина  видів  тримається  на  цих  кормових  ділянках  більш-менш  осіло  до  наступного  циклу  розмноження,  інші  постійно  блукають  у   пошуках  їжі.  З  настанням  термінів  чергового  розмноження  починаються  нерестові  міграції.  У  багатьох  прісноводних  і  деяких  морських  риб  північних  і  помірних  широт  після  нагулу  відбуваються  зимувальні  міграції.  На  місцях  зимівель  у  стані  мінімальної активності риби переживають зимовий  період. У прісних водоймах місцями зимівель звичайно є  найглибші ділянки –  «ями». В наших ріках у ямах зимують лящ, карась, короп, судак. Риби мало рухаються,  стоять поряд одна з одною, іноді в кілька шарів. Азовська хамса на зимівлю мігрує у глибше Чорне море.

      Початок  зимувальних  міграцій  визначений       фізіологічним  станом  риб  (кількістю  накопиченого  жиру,  появою  «холодних»  ферментів  та  ін.)  і  зміною  зовнішніх  умов  (температури,  солоності,  вмісту  кисню).  Без жирового запасу зимівельна міграція може не відбутися. Наприклад, хамса, що має жирність до  14%, не мігрує  з Азовського моря навіть у випадку різкого зниженнях температури води, якщо жирність становить 14―17%, вона  починає  міграцію  за  умови  зниження  температури  до  9―14°С,  а в  разі  жирності  близько  22%  дружно  мігрує  навіть  за  невеликого  зниження  температури.  Іноді  на  зимівлю  йдуть  статевозрілі  популяції,  а  незрілі  особини продовжують кормитися всю зиму.

 


15.12.2013; 15:03
хиты: 1155
рейтинг:0
Естественные науки
науки о жизни
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь