Серце — порожнистий м’язовий орган, який виконує роль м’язового насоса, що забезпечує поступлення та циркуляцію крові в судинній системі. Стінка серця складається із 3-х оболонок: ендокарда, міокарда та епікарда.
Ендокард щодо будови відповідає стінці кровоносних судин. Він вистелений ендотелієм, під яким розташований сполучно тканинний (субендотеліальний) шар, м’язово-еластичний шар і зовнішній сполучнотканинний шар, який межує з міокардом.
Міокард утворений попереково-смугастою серцевою м’язовою тканиною. Її основу складають клітини (кардіоміоцити), а не симпласт, як у скелетному м’язі. Кардіоміоцити з’єднуються між собою кінцями, утворюючи тяжі, які нагадують волокна скелетної м’язової тканини. Відмінні вони від останніх наявністю ущільнених зон контакту між кардіоміцитами ( вставні диски ) та утворенням з’єднань між сусідніми тяжами, в результаті чого міокард утворює єдиний м’яз, скорочення якого відбувається одночасно. Між м’язовими тяжами знаходяться кровоносні капіляри.
Розрізняють 3 типи кардіоміоцитів:
скоротливі - забезпечують скорочення завдяки наявності в них спеціальних скоротливих органел (міофібрил);
провідні - утворюють провідну систему серця, які генерують імпульси певної частоти і проводять їх на скоротливі міоцити. Ці кардіоцити мають мало міофібрил, не мають поперекової смугастості, значно більші, в них мало мітохондрій, зате багато глікогену;
секреторні - клітини передсердь секретують гранули натрійуретичного фактора, який поряд з іншими факторами приймає участь в регуляції об’єму позаклітинної рідини і гомеостазу електролітів в організмі.
Епікард утворений рихлою волокнистою неоформленою сполучною тканиною, ззовні вистеленою одношаровим плоским епітелієм (мезотелієм).
