Високогір’я це місцевості, розміщені вище верхньої межі лісу. Залежно від географічного розташування і особливостей місцевих кліматичних умов межі високогір’я перебувають на різній висоті. Альпійська і субальпійська вертикальні зони є прикладом інтразональних біотопів, які на різній висоті можуть розвинутися у будь-якій широтній зоні. Так, в Альпах високогірна зона починається на висоті приблизно 2000 м, під екватором — 3800 м, на полярному Уралі — на рівні 300 м. Температура знижується в середньому на 0,6 °С із підйомом на кожні 100 м. Температура низька. Характерні сильні вітри. На певній висоті сніг не встигає розтанути навіть влітку і цілий рік укриває гірські схили. Нижня межа цих вічних снігів називається сніговою лінією. Вище межі лісу іде вузький пояс криволісся, де ліс викривлений внаслідок дії потужних пластів снігу. Далі широким поясом ростуть високогірні чагарники, на галявинах розвиваються буйні луки високорослих трав’янистих рослин, що формують субальпійську зону. Тут живуть лише евритермні тварини. Ссавці покриті довгим густим хутром, птахи — щільним оперенням, а джмелі дуже волохаті. Пойкілотермні тварини (плазуни, комахи, павуки, молюски) мають темне забарвлення. Копитні мають вузьке тверде копито, яке допомагає їм утримуватися на вузьких карнизах крутих схилів. У зв’язку із сильними вітрами багато комах безкрилі. У теплу пору року тварини піднімаються на значну висоту. Так, у Тибеті гірські барани трапляються на висоті 5800 м. На Кавказі тури й улари, або гірські індички, влітку досягають самої снігової лінії.
