Зоогеографія— наука, предметом якої є особливості та закономірності поширення тварин на земній кулі. Предмет дослідження зоогеографії становлять взаємозв’язки між фауною і географічним середовищем і чинники впливу на них. Завдання зоогеографії: 1) вивчення ареалів різних таксонів; 2)виявлення причин характеру географічного поширення живих організмів; 3)дослідження закономірностей формування фаун під впливом природних і антропогенних чинників; 4)прогнозування змін тваринного світу в майбутньому для запобігання збідненню видового складу або зрушенню його в небажаний бік. Ця наука тісно пов’язана з систематикою, палеонтологією, екологією, географією рослин і рештою галузей біології, а також палеогеографією, ландшафтознавством та іншими галузями фізичної географії, історичною геологією, деякими гуманітарними науками. Однак найбурхливіше зоогеографія розвивалася в другій половині XIX ст. Інтерес вчених до неї активізував вихід у світ праці англійського природодослідника Чарльза-Роберта Дарвіна «Походження видів» (1859), у 12-му і 13-му розділах якої він виклав свої погляди на питання географічного поширення організмів. Суттєво вплинула на розвиток зоогеографії праця англійського дослідника Філіпа Латлі Склетера. Фундаментом еволюційної зоогеографії вважають працю англійського дослідника Альфреда Рассела Воллеса «Географічне поширення тварин». Важливу роль у цьому відіграли російські академічні експедиції С. Крашеніннікова, І. та С. Гмеліних, П. Палласа, І. Лепьохіна. У XIX ст. було досягнуто значних успіхів не лише в накопиченні матеріалу, а й у його узагальненні (К. Бер, О. Міддендорф, Е. Еверсман, Ю. Семашко, М. Северцов, Г. Радде, М. Мензбір, пізніше П. Сушкін, А. Семенов- Тянь-Шанський та ін.). Загальні принципи зоогеографії розробили Б. Нікольський, В. Станчинський, Н. Бобринський, В. Гептнер, Я. Бірштейн, І. Пузанов та ін.
