Дослідники початку XIX в. вперше стали звертати увагу на схожість стадій розвитку ембріонів вищих тварин зі ступенями ускладнення організації, провідними від нізкоорганізованних форм до прогресивним. Зіставляючи стадії розвитку зародків різних видів і класів хордових, К. Бер зробив такі висновки:1)ембріони тварин одного типу на ранніх стадіях розвитку подібні; 2)вони послідовно переходять у своєму розвитку від більш загальних ознак типу до все більш приватним. В останню чергу розвиваються ознаки, що вказують на приналежність ембріона до певного роду, виду, і, нарешті, індивідуальні риси; 3)ембріони різних представників одного типу поступово відокремлюються один від одного. К. Бер, не будучи еволюціоністів, не міг пов’язувати відкриті ним закономірності індивідуального розвитку з процесом філогенезу. Тому розвиток еволюційної ідеї в подальшому дозволило пояснити схожість ранніх зародків їх історичним спорідненістю, а придбання ними все більш приватних чорт з поступовим відокремленням один від одного – дійсним відокремленням відповідних класів, загонів, сімейств, родів і видів у процесі еволюції. Незабаром після відкриття закону зародкової схожості Ч. Дарвін показав, що цей закон свідчить про спільність походження і єдності початкових етапів еволюції в межах типу. Онтогенез – індивідуальний розвиток організму від яйця до смерті, а у випадку розмноження поділом – від одного поділу до наступного (перехід до нового стану). Філогенез – це історичний розвиток певних груп організмів, еволюція органічного світу в цілому, окремих його систематичних груп тощо. Згідно з Ф. Мюллером, потомство набуває нового стану, відхиляючись від батьківської форми, у два способи: 1) змінюючи самий цей хід або 2) продовжуючи його. У другому випадку історичний розвиток виду відображається в його індивідуальному розвитку.
Згідно з біогенетичним законом Е. Геккеля, онтогенез є коротким та швидким повторенням філогенезу. Підтвердженням цього закону є проходження ембріонами вищих тварин у своєму розвитку стадій, властивих предковим формам. У той же час зародок майже ніколи не набуває вигляду дорослих предкових форм, а лише схожий на їх ембріони.
Карлом Ернстом фон Бером був сформульований закон зародкової схожості, у якому встановлено два важливих явища ембріонального розвитку організмів: 1) характерні ознаки дорослих тварин закладаються в зародка в певній послідовності одна за іншою; 2) послідовність формування ознак (органів) в онтогенезі відповідає послідовності систематичних категорій згідно з філогенетичним віком цих ознак (починаючи від царства до відділу, далі до родини, роду і закінчуючи видом): ознаки великих систематичних груп закладаються раніше, ніж дрібних, філогенетично молодих.
