Теорія Самозародження була поширена в Стародавньому Китаї, Вавилоні та Єгипті в якості альтернативи креаціонізму. Її прихильником був і Арістотель, який вважав, що тварини – хробаки, комахи і навіть риби – могли виникнути з мулу. Він вважав що певні «частки» речовини містять деякий «активний початок», який при відповідних умовах може створити живий організм. Він був правий, що цей активний початок міститься в заплідненому яйці, але помилявся, що він присутній у сонячному світлі, гниючому м’ясі. Алхімік Ван-Гельмонт прямо давав рецепт, слідуючи якому можна штучно приготувати мишей, накривши посудину із зерном мокрими і брудними ганчірками. Він описав експеримент в якому за 3 тижні нібито створив мишей, для чого йому потрібна була лише брудна сорочка, темна шафа і жменя пшениці. Активним початком у процесі самозародження миші він вважав людський піт. Франческо Реді простими дослідами довів безпідставність думок про самозародження черв’яків у гниючому м’ясі(він накрив шматок м’яса у глечику серпанком і зробив висновок, що білі черв’ячки – це личинки мух і у м’ясі не відбулося самозародження, бо мухи не змогли відкласти туди личинок). Нідхем проводив досліди з баранячою підливкою, яку кип’ятив, закривав корком, нагрівав ще раз, чекав кілька днів, а потім розглянувши підливку під мікроскопом, виявив там мікроорганізмів і стверджував що вони самозародилися. Проте його думку спростували довівши, що Нідхем недостатньо щільно закупорював пляшку з підливою і недостатньо довго її кип’ятив.
Остаточного краху теорії самозародження завдав Луї Пастер своїм експериментом. Він узяв термічно стерилізоване живильне середовище і помістив його в посудину з загнутою вниз довгою шийкою. Скільки б посудина не стояла на повітрі, ознак життя в ній не спостерігалося, адже бактерії з повітря осідали на вигинах шийки. Всі організми розвиваються із зародків, тобто беруть початок від інших живих істот.
