З початку 90-х pp. XX ст. Україна вийшла на міжнародну арену як самостійний суб'єкт міжнародної політики. Вже на початку 1993 р. її визнали де-юре і де-факто понад 120 держав, з них понад 70 встановили з Україною дипломатичні відносини, відкрили на її території посольства і консульства.
Зовнішня політика України у всіх своїх проявах носить відкритий характер її головними завдання є: збереження територіальної цілісності та недоторканості кордонів, встановлення взаємовигідного співробітництва із усіма зацікавленими
сторонами; діяльність щодо утворення та розвитку незалежної демократичної держави; входження національного господарства в світову економічну систему та підвищення добробуту народу; забезпечення стабільності міжнародного становища України; захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб за кордоном; створення умов для підтримки контактів з українською діаспорою, керуючись при цьому міжнародним правом; виступ на міжнародній арені як надійний і передбачуваний партнер.
Зміст української зовнішньої політики у першій половині 90-х pp. зводився до розв'язання проблем ядерного роззброєння нашої держави, з'ясування стосунків з Росією щодо Криму та Чорно-морського флоту, до заохочення іноземних інвестицій, до міжнародної участі у ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи й запобігання її поширення та до отримання гуманітарної допомоги.
Сьогодні для України великий інтерес мають інтеграційні процеси у Європі і побудова нової архітектури безпеки на континенті. Європейська інтеграція сьогодні визначена як єдино прийнятний шлях розвитку України, але це зовсім не означає згортання політичних і економічних зв'язків на інших напрямках, зокрема з державами-учасницями СНД.