Існуюча політична еліта України сформувалася трьома шляхами:
- як наслідок добору та розстановки кадрів правлячої до 1991 року КПРС;
- як наслідок активного чи пасивного опору тоталітарно-колоніальному правлінню;
- як результат входження до політики нових груп та громадських діячів, безпосередньо не пов'язаних ні з комуністичним режимом, ні з опором йому.
До неї входять такі основні групи: колишні партійні, державні, господарські керівники; вихідці з мистецько-наукових та інших кіл інтелігенції; відкриті ідейні противники комуністичного устрою; вітчизняні підприємці, банкіри, комерсанти; кар’єристи-демагоги.
Сучасну українську політичну еліту можна охарактеризувати як “переделіту". Рівень політичної кваліфікації, загальної і правової культури, характер професійного і життєвого досвіду і т. д. не дозволяють віднести ранній український істеблішмент до класу повноцінної еліти.
Функції політичної еліти: СТРАТЕГІЧНА. Її зміст полягає в розробці стратегії та тактики розвитку суспільства, визначенні політичної програми дій; проявляється в генеруванні нових ідей, що віддзеркалюють суспільні потреби в радикальних змінах. КОМУНІКАТИВНА. Передбачає відбиття в політичних програмах інтересів і потреб різних соціальних груп і верств населення та реалізації їх у практичних діях, захисті соціальних цілей, ідеалів і цінностей. ІНТЕГРАТИВНА. Її зміст полягає у зміцненні стабільності суспільства, в запобіганні конфліктів, гострих протиріч, демократизації політичних структур, досягненні консенсусу. ОРГАНІЗАТОРСЬКА. Передбачає здійснення на практиці виробленого курсу, втілення політичних рішень в життя шляхом організації, мобілізації мас.
