У вченні про еліту В. Липинський виходить із думки про те, що невіддільним атрибутом соціальної системи є наявність найвищого привілейованого прошарку суспільства. На думку В. Липинського, історично еліту утворюють вихідці із чужих племен. Скажімо, в українському суспільстві носіями елітарної культури є поляки. Поляки, асимілюючись з “українською народною масою", стимулюють процес відокремлення її в масі руських племен. В. Липинський є автором концепції “національної аристократії". На його думку, в кожній нації існує група людей, яка керує нацією, стоячи на чолі її політичних і організаційних установ. Вона створює певні культурні, моральні, політичні та цивілізаційні вартості, які потім привласнює собі ціла нація для нормальної життєдіяльності.
Важливим є процес "постійного відновлення або зміни аристократії”, тобто циркуляції еліт. Коли він припиняється, то нація попадає під провід чужої, сильнішої, ніж власна, політичної еліти, втрачаючи свою національну ідентнчність.
В. Липинський називає три методи формування національних сил еліт: класократичний, демократичний, охлократичний. Класократичний метод полягає у інтеграції еліти з іншими соціальними групами, які складають корпоративну монархічну державу. Демократичний метод заснований на відкритій конкуренції за владу, яка точиться між різними групами суспільства, і він характерний для республік. Охлократичний метод створення еліти притаманний диктатурам - це влада окремих суспільно-політичних груп, яку відзначають прояви найнегідніших мотивів, дій: безглузді вбивства, вплив на представників влади шляхом шантажу, погроз тощо.
