На першу половин XIX ст. припадає початок національного відродження, зростає політична активність громадськості. Вершиною розвитку політичної думки першої половини XIX ст. стала політична доктрина Кирило-Мефодієвського товариства. Члени цієї організації - М. Костомаров, М. Гулак, В. Білозерський, М. Куліш, О. Маркович, Т. Шевченко та ін. - згуртувалися довкола ідеї слов'янського об'єднання у формі слов'янської республіканської федерації.
Основні ідеї Кирило-Мефодієвського товариства викладено у "Книзі буття українського народу", автором якої є М. Костомаров. "Об'єднайня" слов'янських народів розглядалося не як їх злиття з втратою національних особливостей та самобутності.В основу суспільно-державного устрою були покладені християнські принципи.
Визначне місце в історії політичної думки України другої половин. XIX ст. посідає творчість М. Драгоманова, який продовжив традиції К. М. братства. Аналізуючи державу,він вважав , що її суть найперше полягає у правах, якими наділені в ній громадяни, у правовому статусі особи.. Соціалізм за М. Драгомановим розглядається як спосіб утвердження соціальної справедливості та підвищення добробуту народу.
Одним із представників революційно-демократичної течії у політичній думці був І. Франко. Мислитель виступав за рівність усіх націй, і вважав, що найкращим вирішенням національної проблеми бyло б утворення державних об'єднань змішаного (федеративно-конфедеративного) типу, що опиралися б на солідарність інтересів.
Визначне місце в історії української політичної науки XIX - початку X X ст. посідає М. Грушевський. Його політичні погляди викладені у таких творах, як "Початки громадянства", Хто такі українці і чого вони хочуть" та ін. М. Грушевський еволюціонував від історичної народницької концепції до державницької, від федералістичної - до самостійницької.
